Міністерство освіти і науки України Державний заклад ,
Луганський національний університет імені Тараса Шевченка
” Навчально-науковий інститут фізики, математики та інформаційних технологій Кафедра
документознавства та інформаційної діяльності Сиденко Наталя Анатоліївна СПЕЦИФІКА СПІЛКУВАННЯ В СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ Бакалаврська робота за спеціальністю 029
„Інформаційна, бібліотечна та архівна справа”
Особистий підпис – Науковий керівник – ______ доцент кафедри документознавства та інформаційної діяльності, кандидат філологічних наук, доцент Н. М. Лєсовець Завідувач кафедри – _______ завідувач кафедри документознавства та інформаційної діяльності, кандидат педагогічних наук, доцент
І. М. Крохмаль Полтава – 2023 ЗМІСТ ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ....................................................................3 ВСТУП ……………………………………………………………………...........4 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ МЕРЕЖЕВИХ ТЕХНОЛОГІЙ ЯК МЕХАНІЗМУ НАЛАГОДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНИХ КОМУНІКАЦІЙ…………………………………………………………………7 Сутність і структура комунікативного процесу………………….7 Історія мережевого підходу в науці……………………………….14 Феномен соціальних мереж у контексті їх становлення та розвитку…………………………………………………………………………..27 Висновки до розділу 1 ……………………………………………………..........33 РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНІ МЕРЕЖІ – СУЧАСНА ФОРМА СПІЛКУВАННЯ…………………………………………………………………35 2.1. Самопрезентація особистості у віртуальному просторі………….35 2.2. Безпека та етикет мережевого спілкування……...…………………44 2.3. Рекомендації щодо дотримання вимог під час
спілкування в соціальних мережах……………………………………………………......……58 Висновки до розділу 2…………………………………………………………...64 ВИСНОВКИ ……………………………………………………………..............66 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..………………………………...........71 Додаток 1. Короткий словник мережевого сленгу…..……………………….77 Додаток 2. Анкета „Особливості спілкування в соціальних мережах”…
……79 ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ЗВО – заклад вищої освіти ЗМІ – засоби масової інформації ІКТ – інформаційно-комунікаційні технології ІТ – інформаційні технології МОН – Міністерство освіти і науки ОК – освітній компонент ПК – персональний комп’ютер ОАЕ – Об’єднані Арабські Емірати США – Сполучені Штати Америки ВСТУП Актуальність теми дослідження. У сучасному інформаційному просторі, коли новітні
технології досягли піку свого розвитку, спілкування в соціальних мережах постало невід’ємною складовою частиною життя людей як у професійній сфері, так і в повсякденності. Зв’язок з рідними
людьми, налагодження контактів із вітчизняними та зарубіжними діловими партнерами, нові знайомства – усе це, безумовно, є важливою складовою інформаційно-комунікативної функції сучасного диджитал-суспільства. Наразі соціальні мережі постали своєрідним координаційним центром соціальних зв’язків між громадянами, який
здатний регулювати комунікативні процеси у віртуальному просторі та зазнає глобальних трансформацій. Проте, поряд із позитивними здобутками, соціальні мережі мають і негативні наслідки – це інтернет-залежність, яка з кожним роком набуває все більших масштабів, заощадження або відсутність часу на „живе” спілкування, іноді – психологічна налаштованість лише на віртуальне спілкування, небажання брати участь у комунікативному процесі віч-на-віч тощо. Соціальні мережі, відсуваючи на другий план класичні інститути соціалізації – родину, навчальні заклади, інші соціальні інституції – займають домінувальну роль у процесі соціалізації особистості й здійснюють безпосередній вплив на її ціннісні орієнтації.
Провідними зарубіжними
вченими, які займалися проблемами дослідження мережевого суспільства, є Д. Белл, Дж. Гелбрейт, Р. Інгельгарт, Г. Кан, М. Кастельс, А. Тоффлер, А. Турен. Проблематика соціальної взаємодії в мережі
розкривається у дослідженнях соціологів Н. Бейма, П. Коллока, С. Кайзлера, Г. Рейнгольда, Л. Спрелла, С. Херрінга та ін. Цілою низкою зарубіжних учених вивчалося становлення соціальних мереж, розглядалися основні положення та принципи їхнього використання (Дж. Антоні, Д. Вестерман, C. Тонг, Дж. Кім, Л. Лангвелл, Б. Ван Дер Хейд та ін.). Серед українських науковців вивченням мережевого розвитку суспільства займаються
С. Бибик, Б. Вахула, О. Гарматій, Ю. Данько, О. Демків, К. Коган, В. Мартинюк, С. Нерян та багато ін. Проте
спілкування в соціальних мережах вимагає дотримання мережевого етикету та має певні особливості, на які необхідно акцентувати більшу увагу з боку дослідників, що й зумовило вибір теми бакалаврської роботи – „Специфіка спілкування в соціальних мережах”. Об’єкт дослідження – комунікативний процес у мережі „Інтернет”. Предмет бакалаврської роботи – дослідження специфіки спілкування в соціальних мережах. Мета дослідження полягає у з’ясуванні шляхів, що впливають на підвищення рівня мережевої культури та безпечної поведінки в процесі спілкування в соціальних мережах.
Мета визначає завдання роботи: 1. Визначити сутність і структуру комунікативного процесу. 2. Дослідити історію мережевого підходу в науці. 3. Схарактеризувати соціальні мережі в контексті їх становлення та розвитку. 4. З’ясувати особливості самопрезентації особистості у віртуальному просторі. 5. Вивчити питання безпеки та дотримання мережевого етикету. 6. Надати рекомендації щодо дотримання норм та правил спілкування в соціальних мережах. Для розв’язання поставлених завдань у бакалаврській роботі було використано такі методи дослідження: теоретичні: аналіз, синтез (для вивчення сутності комунікативного процесу); систематизація (для дослідження структури комунікативного процесу), узагальнення (для обґрунтування мережевого підходу в науці, вивчення питань безпеки та дотримання нетикету); описовий (для з’ясування особливостей самопрезентації особистості у віртуальному просторі); емпіричні: анкетування (для надання рекомендацій щодо дотримання норм та правил
спілкування в соціальних мережах). Наукова новизна дослідження полягає в: систематизації відомостей про соціальні мережі як сучасну форму спілкування; наданні рекомендацій щодо дотримання норм та правил спілкування в соціальних мережах.
Практичне значення дослідження. Результати наукового дослідження можуть бути використані у навчальній діяльності закладів вищої та середньої спеціальної освіти під час викладання ОК
„Професійна комунікація”,
„Протокол та етикет ділового спілкування”,
„Бізнес-протокол та комунікації”,
„Організація сучасної ділової комунікації”
тощо, а також у роботі працівників органів державного управління та місцевого самоврядування. Апробація дослідження. Результати бакалаврської роботи апробовано на Всеукраїнській науково-практичній конференції
„Актуальні питання документознавства: історія та сьогодення”
(м. Миргород, 28 квітня 2023 р.). Структура бакалаврської роботи складається зі списку умовних скорочень, вступу, двох розділів з підрозділами, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 79 сторінок. Основний зміст дослідження містить 69 сторінок. Список використаних джерел становить 64 джерела. РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ МЕРЕЖЕВИХ ТЕХНОЛОГІЙ ЯК МЕХАНІЗМУ НАЛАГОДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНИХ КОМУНІКАЦІЙ Сутність і структура комунікативного процесу
Спілкування є невід’ємною частиною життя кожної людини, має велике значення для формування та розвитку людської особистості завдяки обміну інформацією, почуттями й думками. Наразі у світі існує досить багато засобів, форм і способів спілкування, чимала частина яких пов’язана з сучасними технічними можливостями глобальної комп’ютерної
мережі . Під час спілкування завжди відбувається обмін інформацією. Однак спілкування і комунікація не тотожні за своїм змістом. Комунікація – смисловий та індивідуально-змістовний аспект соціальної взаємодії; обмін інформацією у різноманітних процесах соціальної взаємодії. Дослідники І. Писаревський та С. Александрова зауважують, що поняття і мають як загальні, так і відмінні ознаки. Загальними є їхня співвіднесеність із процесами обміну й передачі інформації, зв’язок з мовою як засобом передачі інформації. Відмінні ознаки зумовлені розходженням в обсязі змісту цих понять. Це пов’язано з тим, що вони використовуються в різних науках, які на перший план висувають різні аспекти цих понять. За спілкуванням в основному закріплюються характеристики міжособистісної взаємодії, а за комунікацією – додаткове значення – інформаційний обмін у суспільстві. На цій підставі спілкування становить соціально зумовлений процес обміну думками й почуттями між людьми в різних сферах їх пізнавально-трудової і творчої діяльності, що реалізується головним чином за допомогою вербальних засобів комунікації. Комунікація – це соціально зумовлений процес передачі й сприйняття інформації як у міжособистісному, так і в масовому спілкуванні різними каналами за допомогою вербальних і невербальних комунікативних засобів. При цьому комунікація і передача інформації не є синонімічними поняттями, оскільки інформація є тільки частиною комунікативного процесу. Комунікація, як більш широке поняття, містить як саму інформацію, так і спосіб її передачі. Комунікативні процеси між людьми відрізняються від власне інформаційних процесів у технічних пристроях тим, що інформація у спілкуванні не лише передається від джерела до одержувача або назад, а відбувається саме обмін нею. Причому люди не тільки обмінюються відомою інформацією, але можуть її видозмінювати й створювати нову [32, с. 8 – 9]. Зіставлення обох понять дає цілком обґрунтовані підстави дослідникам стверджувати, що є загальним за своїм змістом, а – конкретним, яке позначає лише один із його типів (соціальну взаємодію) [42, c. 9]. До основних функцій комунікації належить: – інформаційна функція – комунікація відіграє роль посередника. Вона становить обмін повідомленнями, думками, задумами, рішеннями, що відбувається між комунікантами. Інформаційний обмін може відбуватися як заради досягнення якоїсь практичної мети, вирішення певної проблеми, так і заради власне процесу комунікації, підтримки стосунків між людьми; – соціальна функція полягає у формуванні й розвитку культурних навичок взаємин між людьми; – експресивна функція означає прагнення партнерів з комунікації висловити й зрозуміти емоційні переживання один одного; – прагматична функція дозволяє регламентувати поводження й діяльність учасників комунікації, координувати їхні спільні дії; – інтерпретативна функція слугує насамперед для розуміння свого партнера з комунікації, його намірів, установок, переживань, станів [32, с. 10 – 11]. Як зауважують дослідники, процес комунікації розподіляється на безпосередній та опосередкований. У межах нашого дослідження ми будемо говорити про опосередкований комунікативний процес. Для
успішності опосередкованої комунікації слід ураховувати такі критерії: 1. Співвідносність між комунікативною метою мовця та її впливом на співбесідника. 2. Рівень відтворення когнітивної складової. 3. Рівень збереження психологічної складової, незважаючи на участь посередника. 4. Рівень мовної складової, який забезпечує адекватність відтворення референтних та прагматичних ознак ситуації. Змістовий аспект комунікації стосується таких її питань, як сутність комунікації, її тип, тема спілкування, насиченість інформацією, її доречність та логічність викладу. Велику роль у забезпеченні змістовності комунікації відіграє урахування взаємодії психологічних і мовних чинників. До психологічних чинників належать психологічні особливості партнера зі спілкування, які визначаються не тільки типом його вищої нервової діяльності, а і його віком, соціальним статусом, попереднім досвідом, сферою інтересів тощо. До власне мовних чинників належить сукупність вербальних та невербальних засобів, що використовує комунікатор, особливості його мовленнєвої поведінки. Поєднання психологічних і власне мовних чинників відтворюється в типі мовної особистості, який необхідно враховувати
в побудові стратегії та тактики мовленнєвої поведінки комунікантів [30]. За формою реалізації комунікації бувають дигітальні й аналогові. Дигітальні (грец. – двічі) комунікації. Особливістю їх є закодованість відомостей за допомогою символів (шрифт, цифри). Використовуючи символи, можна точно закодувати інформацію, оскільки вони забезпечують точність математичних і хімічних формул навіть у найдрібніших деталях. Дигітальна комунікація є вільною від емоцій, її недоліки часто проявляються у неправильному кодуванні інформації при відправленні й неправильній інтерпретації повідомлення одержувачем. Нерідко ці проблеми виникають через неточний переклад з однією мови на іншу [42, с. 14]. Аналогові (грец. – подібний) комунікації. Вони охоплюють усю безсловесну комунікацію (жести, дотики, предмети, зображення тощо), прикладом їх є географічна карта, традиційний циферблат годинника. Ця форма повідомлення є менш точною, ніж дигітальна, однак зрозумілішою і не породжує такої великої кількості помилок, непорозумінь. Активне її використання зумовлене тим, що вона передає навіть настрій. Аналогові канали придатні і для реалізації стосунків. Часто аналогова й дигітальна комунікації поєднуються (розмовна мова, креслення, мережеві графіки). Таке поєднання дає змогу повніше, точніше та змістовніше передати інформацію про час комунікативного процесу [Там само, с. 14 – 15]. Комунікативний процес – обмін інформацією між індивідами або їх групами, метою якого є точне й повне засвоєння повідомлень, що містять певну інформацію [Там само, с. 15]. Для здійснення процесу комунікації необхідна наявність таких елементів: – відправник інформації (джерело, комунікатор) – той, хто складає повідомлення (ним може бути як людина, так і організація, але повідомлення завжди складають люди); – кодування – перетворення повідомлення в символічну форму; – повідомлення – інформація, ідея, заради якої здійснюється комунікація (складається з символів, може бути усним, письмовим або візуальним); – канал – шлях фізичної передачі повідомлення, засіб, за допомогою якого воно передається (може бути міжособистісним і масовим); – декодування – розшифрування повідомлення, яке в результаті різних перешкод може бути більш-менш адекватним [32, с. 11]; – одержувач (реципієнт) – об’єкт, якому передається повідомлення (людина, організація); – зворотний зв’язок – це повідомлення, яке адресоване іншій людині про те, як її сприймають, що відчувають у зв’язку із взаємодією з нею, які почуття викликають її дії. Комунікативний процес містить на такі етапи (див.: рис. 1.1) [32, с. 11]: – початок обміну інформацією, коли відправник повинен чітко уявити ідею, сутність, мету повідомлення, очікувану реакцію на нього; – утілення ідеї в слова, символи, повідомлення за допомогою різних каналів передачі інформації (мови, жестів, міміки, письмових матеріалів, електронних засобів зв’язку); – передача інформації за допомогою обраних каналів зв’язку; – декодування – одержувач інформації переводить вербальні (словесні) і невербальні символи у свої думки; – етап зворотного зв’язку – відгук одержувача на отриману інформацію. Рис. 1.1. Етапи процесу обміну інформацією Під час обміну
інформацією відправник і одержувач долають кілька взаємопов’язаних етапів комунікативного процесу, які мають своїм завданням створення повідомлення і використання каналу для його передавання у такий спосіб, щоб обидві сторони
однаково зрозуміли вихідну ідею. Досягти цього складно, оскільки на кожному етапі зміст повідомлення може бути спотвореним, частково або цілком утраченим. Такими взаємопов’язаними етапами є: – зародження ідеї; – кодування та вибір каналу інформування; – передавання інформації; декодування інформації [42, с. 15].
Зародження ідеї. Обмін інформацією розпочинається з формулювання ідеї або відбору інформації. Відправник
визначає, яка ідея (повідомлення) стане предметом інформаційного обміну. Багато спроб обміну інформацією можуть бути невдалими, оскільки відправник недостатньо опрацьовує повідомлення, не надає йому необхідної форми. Наприклад, керівник, який має намір оцінити результати роботи, повинен повідомити підлеглим конкретну інформацію про їх сильні й слабкі риси, про методи поліпшення результативності їх праці [Там само].
Кодування і вибір каналу інформування. Перед передаванням інформації відправник повинен за допомогою певних символів закодувати її. Таке кодування перетворює ідею
на повідомлення. Відправник також обирає канал інформування, здатний передати символи, які використовують для комунікації (наприклад, передавання мови й
письмових матеріалів, електронні засоби зв’язку, зокрема комп’ютерні мережі, електронна пошта, відеострічки тощо). Якщо канал непридатний для фізичного втілення символів, передавання інформації не відбудеться [Там само, с. 16]. Передавання інформації. На цьому етапі відправник використовує канал (засіб) передавання інформації для доставлення повідомлення (закодованої ідеї або сукупності ідей) одержувачу.
Ідеться про фізичне переміщення повідомлення від відправника до одержувача, яке часто ототожнюють з процесом комунікації. Насправді тут задіяний лише один із етапів цього процесу [42, с. 16 – 17]. Декодування інформації. Одержувач інформації після отримання повідомлення декодує його (розшифровує символи відправника), щоб зрозуміти, про що йдеться. Якщо реакція на ідею не обов’язкова, на цьому комунікативний процес завершується. Зворотний зв’язок – відгук одержувача на отриману інформацію. Зворотний зв’язок сприяє подоланню інформаційних шумів – усього, що спотворює зміст, перешкоджає обміну інформацією або цілком блокує інформаційний обмін [Там само, с. 18]. Фільтрування інформації. При прийомі інформацію необхідно відфільтрувати, тобто очистити від шумового наповнення. Інформаційні шуми можуть стосуватися мови, відмінностей у сприйнятті, змінюючи зміст повідомлення при кодуванні й декодуванні. Породжують їх також відмінності в організаційному статусі між керівником і підлеглим, що нерідко ускладнює точне передавання інформації. Різною мірою вони завжди супроводжують процес обміну інформацією, однак за правильно налагодженого комунікативного процесу більшість із них можна усунути. Найефективнішим є психологічний фільтр. На його формування впливають досвід, знання і дотримання загальноприйнятих комунікативних правил. Такий фільтр одночасно відіграє позитивну й негативну роль. Негативна роль проявляється в тому, що він зумовлює вибіркове, суб’єктивне, не завжди узгоджене з реальністю уявлення [Там само]. У процесі спілкування кожна людина виробляє власний їй стиль, тобто сукупність найтиповіших рис поведінки в цьому процесі. Люди контактують, перебуваючи в різному настрої, у різноманітних життєвих ситуаціях. Набуття особистісних життєвих принципів є передумовою до їх подальших вчинків. У процесі спілкування стиль кристалізується, формується схильність до певних вчинків, супротив чуттєвим спонуканням, стереотипні навички й прийоми спілкування, тобто індивідуальний стиль спілкування. Попри певну передбачувану стереотипність поведінки індивіди гнучкі й часто непередбачувані у спілкуванні, оскільки піддаються впливу почуттів, зміни поглядів і установок, тобто люди використовують різні стилі спілкування, але завжди схиляються до найбільш комфортного, зрозумілого й усвідомленого. У цьому виявляється манера комунікативної поведінки особистості [42, c. 12]. Незаперечним є факт, що в сучасному інформаційному просторі найважливішу роль відіграють технічні засоби передачі інформації, що скоротили відстань як між окремими учасниками комунікації, так і між цілими спільнотами з різною культурою та національними особливостями. До того ж, сьогодні широко розгортаються горизонтальні зв’язки й комунікаційні процеси в різноманітних соціальних об’єднаннях. Також гостро постає питання про організацію та керування глобальними комунікативними процесами в економічній, соціально-політичній, культурно-освітній сфері життєдіяльності людей, що відображається на різних рівнях життєдіяльності. Фактично, усе це підвищує інтерес до вивчення феномена комунікації у всіх її проявах, тому інтегруються методи різних галузей науки (психологія, соціологія, філософія, інформатика, лінгвістика тощо) й узагальнюються результати їх дослідження для дослідження особливостей комунікативного процесу в сучасному диджитал-суспільстві. Таким чином, комунікація – це соціально зумовлений процес передачі й сприйняття інформації як у міжособистісному, так і в масовому спілкуванні різними каналами за допомогою вербальних і невербальних комунікативних засобів. Від здійснення ефективної комунікації між учасниками комунікативного процесу залежить не тільки взаємодія людей на рівні життєдіяльності в суспільстві, але і вирішення багатьох управлінських питань – індивідуальних, професійних, громадських тощо. Історія мережевого підходу в науці Аналіз соціальних мереж перетворився на основний метод досліджень у сучасній соціології, антропології, географії, соціальній психології, політології, інформатиці та дослідженні організації як основної структури в управлінській діяльності,
а також поширену тему для досліджень і дискусій у колі науковців. Дослідження в кількох академічних сферах показали, що соціальні мережі є досить розгалуженими та діють на багатьох рівнях, розпочинаючи від однієї особистості, родини, і закінчуючи цілими націями, та відіграють важливу роль у тому, як вирішуються проблеми, працюють організації та досягають успіху на шляху до власних цілей індивіди
[48, с. 146].
Під соціальною мережею з загальнофілософського підходу розуміють множину соціальних об’єктів і певну множину стосунків у ній. Соціальні об’єкти (actor) називають ще акторами. Метафора „соціальна тканина” або „павутина відносин” використовувалася соціальними філософами XIX
та XX століть [40]. Мережевий підхід і мережева теорія беруть свій початок у роботах соціологів, соціальних психологів і антропологів кінця XIX – початку XX ст., які висловлювали думку про важливість розгляду суспільства як складного переплетення різних соціальних зв’язків і їх конфігурацій, а не тільки фіксації в ньому усталених соціальних структур. Наприкінці 1890-х років Фердинанд Тенніс (Ferdinand Tönnies) та Еміль Дюркгейм (Émile Durkheim) передбачили ідею соціальних мереж у своїх теоріях та дослідженнях соціальних груп. Ф. Тенніс стверджував, що соціальні групи можуть існувати або у формі особистих і прямих соціальних зв’язків, що об’єднують спільноти людей, які мають подібні цінності й переконання (з німецької мови Gemeinschaft, тобто комуна), або як безособові, формальні та інструментальні соціальні зв’язки (Gesellschaft, що означає в перекладі з німецької мови – суспільство) [36, с. 8]. Згідно з науковою позицією Ф. Тенніса, можна виокремити низку характеристик, якими володіє спільнота: – підстава виникнення (кровна спорідненість, сусідська громада та згуртовані дружбою громадян міста як політичні одиниці); структура спільноти (ієрархічна, дуже подібна до сімейної структури); форми спільноти (політична, громадська, господарська); наявність двох класів норм кооперативної моралі, на яких вибудовується життєдіяльність спільноти (норми, яким підпорядковуються всі та норми, обумовлені ступенями соціальної ієрархії); людина у співтоваристві розглядається не як індивід, а як та соціальна роль, яку вона виконує. Французький соціолог і філософ Е. Дюркгейм дав тлумачення соціальних фактів, стверджуючи, що соціальні явища виникають, коли індивіди, які взаємодіють, складають реальність, яка вже не може бути пояснена з точки зору властивостей окремих суб’єктів. Георг Зіммель (Georg Simmel), дослідник на межі XIX – XX століть, вказував на характер мереж і вплив розміру мережі на взаємодію індивідів і вивчив імовірність взаємодії у слабко пов’язаних мережах [36, с. 8]. У 1930-ті роки у США досліджувалися взаємозв’язки
між людьми за допомогою соціограм, тобто візуальних діаграм, у яких окремі особи представлені у вигляді точок, а зв’язки між ними
– у вигляді ліній. Зокрема, цим займався Якоб Леві Морено (Jacob Levy Moreno), який увійшов в історію науки як засновник психодрами, соціометрії і групової психотерапії. Фактично цього вченого можна вважати ще засновником такого напряму, як аналіз соціальних мереж. Соціограма містить графічне зображення результатів, отриманих за допомогою соціометричної методики при дослідженні міжособистісних відносин. Вона дає наочне уявлення про внутрішньогрупову диференціацію членів малої соціальної групи за їх статусом (популярністю). З допомогою спеціальних знаків і стрілок позначають тип вибору (позитивний, негативний, односторонній, двосторонній тощо). До поняття близьке інше поняття – (англ. social graph) – тобто граф (схема), вузли якого представлені соціальними об’єктами, такими як призначені для користувача профілі з різними атрибутами (наприклад: ім’я, день народження, рідне місто й т. ін.), спільноти, медіа контент і т. ін., а ребра – соціальними зв’язками між ними. Сам же термін уведений у широкий науковий ужиток Джоном Барнсом (John Barnes). Він уперше вжив його в 1954 році в роботі
„Класи і зібрання у норвезькій острівній парафії”
(
„Class and Committees in a Norwegian Island Parish”
), що увійшла до збірки Дж. Барнс вважав:
„Кожна людина має певне коло друзів, а ці друзі мають, у свою чергу, власних друзів. Дехто з друзів однієї людини знають один одного, інші – ні. Я знайшов зручним говорити про своєрідні соціальні поля як про мережі. Під цим мені вбачається система точок, окремі з яких з’єднані між собою. Точками цієї системи є люди, і лінії поєднання цих точок вказують, які люди і як взаємодіють один з одним” [36, с. 8]
. Д. Барнс досліджував взаємозв’язки
між людьми за допомогою візуальних діаграм
(див.: рис. 1.2) [47, с. 147]. Рис. 1.2. Зображення соціальної мережі Д. Барнсом П. Ердос, А. Реньї, Д. Уоттс і С. Строгач розвинули теорію соціальних мереж, досліджуючи принципи об’єднання індивідів у групи, рівні близькості неоднорідних груп з використанням соціологічних та математичних методів. М. Грановеттер сконцентрував увагу на малих групах індивідів, їхніх інтересах та приводах до взаємодії, яка спричиняє соціальні зміни й зрушення на масштабнішому рівні. за Грановеттером, відкриває парадоксальні можливості: межі сильних зв’язків, що діють у родині й серед близьких друзів, є занадто щільними для подальшого розростання, натомість слабкі зв’язки, які охоплюють широке коло знайомих, є перспективнішими з погляду зростання і доступу до різноманітних ресурсів: інтелектуальних, інформаційних, фінансових та інших [5, с. 242]. Пізніше поняття набуло широкого поширення в різних галузях гуманітарних знань. У другій половині XX століття воно стало популярним у тих учених, хто займається дослідженнями суспільства. У той же час загальнозрозумілими сьогодні є вирази на кшталт тощо. Таким чином, на думку дослідника, соціальна мережа (social network) – це об’єднання соціальних акторів (тобто людей у різних соціальних позиціях) і зв’язків між ними. Соціальна мережа (аналогія в математиці – соціальний граф) складається з групи вузлів, якими є соціальні актори, і зв’язків між ними (соціальних взаємодій), які обмінюються ресурсами. Як бачимо, у межах соціальної мережі соціальні актори групуються на основі подібності займаних позицій, зв’язків і за типом ресурсів, що циркулюють між цими позиціями [36, с. 8]. Саме поняття містить певне коло знайомих людини і соціальних зв’язків між цими людьми. На відміну від соціальних структур, що містять досить жорсткий усталених соціальних відносин, соціальні мережі належать до числа гнучких структур, або здатних керувати малими соціальними взаємодіями. Розсіяні в соціальному просторі соціальні зв’язки, об’єднуючись, збираються у великі розгалужені структури. В історичні часи, коли були відсутні сучасні телекомунікації, вони становили звичайні мережі людських взаємин. Ці взаємозв’язки пов’язують не стільки людські особистості, скільки позиції – це сплетіння ідей, правил, дій та інтересів. Пронизуючи соціальний простір усім спектром вертикальних і горизонтальних зв’язків, соціальні мережі акумулюють значний соціальний капітал на основі довіри, взаємної підтримки, симпатій, уподобань, участі в спільних справах [36, с. 8]. Яскраво ілюструють ці положення розробки американського соціального психолога Стенлі Мілгрема, який провів відомий експеримент на доказ
„теорії шести рукостискань”
(
„six degrees of separation”
). Відповідно до цієї теорії,
кожна людина опосередковано знайома з будь-яким іншим
мешканцем планети через низку спільних знайомих, що в середньому складається з п’яти осіб. Цю теорію Мілгрем доводив у 1967 році в серії експериментів під назвою (Small world, буквально – маленький світ), припустивши, що людське суспільство містить мережу,
яка характеризується короткими шляхами між двома випадковими вершинами
графа. Мілгрем ставив за мету простежити довжину ланцюжка, ланками якої будуть листи невідомих між собою адресатів. Ним було обрано два максимально віддалених один від одного міста США (Омаха і Бостон). Випадково обраним жителям Омахи запропонували переслати конверт бостонцям, зазначеним у завданні. Якщо людина знала адресата особисто, то необхідно було надіслати лист їй безпосередньо.
З 296 листів мети не досягли 232 листи. Але, тим не менше, 64 листи все ж дійшли, і ланцюжок від відправника до одержувача в середньому був довжиною у 5,5 або 6 осіб.
Критики Мілграма доводили,
що середня довжина шляху насправді може бути більшою або меншою, ніж у Мілграма, що вона сильно залежить від кількох неординарних людей
( ), які мають велику кількість контактів і друзів. Пізніше вдалося довести, що в сучасному світі, де соціальні мережі дуже сильно пов’язані, це мало впливає на середню довжину шляху [Там само]. Аналітичні принципи структурного аналізу, розроблені Т. Парсонсом, набули в мережевому трактуванні нового звучання. Орієнтація на вивчення стійких структур функціювання соціальної системи вилилася в розробку концепту соціальних мереж, які ми можемо визначити як сукупність соціальних акторів і набір зв’язків між ними. Фактично, мережевий підхід є своєрідним трактуванням структурного аналізу у формі, яка робить можливим застосування аналітичних принципів структурного аналізу на рівні емпіричного дослідження. Специфікою мережевого підходу є те, що, згідно з його методологією, з соціологічного аналізу необхідно виключити такі
„особисті характеристики”
індивідів як інтерналізовані норми, культурні стандарти й цінності, які не є а відтак представляють щось випадкове, є свого роду Складовими соціальних мереж (акторами) можуть бути індивіди, групи, корпорації, держави тощо. Широко також трактуються і зв’язки між соціальними акторами: вони не обмежуються виключно комунікаційним аспектом, а включають також і відносини обміну ресурсами та різноманітні форми взаємодії, наприклад, конфлікт [48, с. 148 – 149]. У післявоєнний період інтерес соціальних антропологів змістився зі спільнот, що перебувають на примітивному рівні розвитку, до сучасних індустріалізованих та урбанізованих суспільств, які саме проходили етап інтенсивної урбанізації. Британських соціологів турбували великі потоки мігрантів, які залишали культурно гомогенні села, занурюючись у середовище багатомовних міст та індустріальних районів. Науковці побоювалися, що нові міщани, залишивши позаду нормативні обмеження традиційної локальної спільноти, стануть ізольованими та дезорієнтованими у а, відтак, некерованими та схильними до девіацій. Такі побоювання представлені, зокрема, в У. Корнхаузера [54, с. 62]. Б. Веллман зазначає, що ці дослідження не підтвердили найгірших побоювань: виявилося, що мігранти не лише формували сильні мережі підтримки всередині своїх нових міських середовищ, а й зберігали міцні зв’язки зі своїми родинними сільськими спільнотами. Під впливом урбанізації, індустріалізації та технологічних змін навколо таких мігрантів сплелася складна павутина (сrosscuting ties), що виконували функцію соціальної підтримки [63, с. 22]. У 1959 році
принципами формування соціальних мереж зацікавилися угорські математики Пол Ердос (Paul Erdos) і Альфред Реній (Alfred Renyi). Вони написали цілу низку статей на основі своїх досліджень.
Дункан Уоттс (Duncan J. Watts) і Стівен Строгац (Steven H. Strogatz) розвинули теорію соціальних мереж і
першими запропонували поняття коефіцієнта кластеризації, тобто ступеня близькості між неоднорідними групами (коли людина розширює мережу своїх зв’язків за рахунок
осіб, яких вона не знає особисто, але знають її знайомі) [48, с. 147]. Соціологічну традицію мережевого аналізу представляють формалістський та структуралістський напрями. Характерною особливістю формалістського підходу є акцент на формі мережевих патернів (схема-образ, зразок, шаблон), а не на їхньому змісті. У межах формалістського підходу практикується математичне моделювання соціальних мереж і, зокрема, теорія графів (graph theory), розроблена Г. Вайтом. Саме під керівництвом Г. Вайта у 60 – 70-ті роки група вчених з Гарварду розробила математичний бік аналізу соціальних мереж, перекладаючи з соціальних наук у математичну форму багато важливих концептів [11]. Структуралістська парадигма мережевого аналізу представлена двома типами досліджень. Перший з них – це соціоцентричний підхід, який також називають дослідженням усієї мережі (whole network studies). Він спрямований на ґрунтовне дослідження одного або кількох видів стосунків між усіма членами популяції та на виявлення стійких моделей цих стосунків. Інакше кажучи, тут ідеться про виявлення структурних характеристик системи. Іншим підходом у межах соціологічної парадигми мережевого аналізу є егоцентричний підхід, який також називають дослідженням особистих соціальних мереж (personal networ studies). Такі дослідження пропонують відбиток соціального світу окремо взятого соціального актора. Цей підхід спрямований на виявлення кореляцій між структурними характеристиками соціальних акторів та їхніми особистими характеристиками. Представники егоцентричного підходу вивчають не один вид зв’язків між усіма членами мережі, а всі зв’язки, які має певний член мережі. У такому разі респондент (центральна особа / focal person) перебуває в центрі системи, власне трактування якої й пропонує [63]. З огляду на попередні твердження науковців можна узагальнити, що соціальна мережа – це спільнота людей, об’єднаних однаковими інтересами, уподобаннями або тих, хто має інші причини для безпосереднього спілкування між собою [48, с. 147].
Форма соціальної мережі допомагає визначити ступінь своєї корисності для її учасників. Менші, сильніше пов’язані мережі можуть бути менш корисними для своїх учасників, ніж мережі з багатьма слабкими зв’язками з особами ззовні від основної мережі. Більш відкриті мережі, з багатьма слабкими зв’язками й соціальними взаєминами, вірогідніше будуть пропонувати нові ідеї та можливості для своїх учасників, ніж зачинені мережі з багатьма надлишковими зв’язками. Іншими словами, група знайомих друзів, які спілкуються лише один із одним, уже володіють спільними знаннями й можливостями. Група осіб із зв’язками з іншими соціальними спільнотами, вірогідно, отримуватимуть доступ до ширшого діапазону інформації. Для досягнення успіху індивідам краще мати зв’язки з кількома мережами, ніж багато зв’язків у межах однієї мережі. Аналогічно, індивіди можуть впливати, або діяти в ролі брокера в середині своїх соціальних мереж, поєднуючи дві мережі, у яких відсутні безпосередні зв’язки (містить назву заповнення соціальних дір
) [Там само]. Існує чотири підходи щодо аналізу соціальних мереж: 1. Структурний – акцентує увагу на геометричній формі та інтенсивності взаємодій (вазі ребер). Усі актори розглядаються як вершини графа, які впливають на конфігурацію ребер та інших акторів мережі. Особлива увага надається взаємному розташуванню вершин, центральності, транзитивності взаємодій. Для інтерпретації результатів у цьому випадку використовуються структурні теорії та теорії мережевого обміну [52]. 2. Динамічний – увага акцентована на змінах у мережевій структурі з часом. Вивчаються причини зникнення і появи ребер мережі; зміни структури мережі при зовнішніх діях; стаціонарні конфігурації соціальної мережі. 3. Нормативний – вивчає рівень довіри між акторами, а також норми, правила та санкції, які впливають на поведінку акторів у соціальній мережі та процеси їх взаємодій. У цьому випадку аналізуються соціальні ролі, які пов’язані з цим ребром мережі, наприклад, стосунки керівника та підлеглого, дружні або родинні зв’язки. Комбінація індивідуальних і мережевих ресурсів актора з нормами та правилами, що діють у цій соціальній мережі, утворює його
„соціальний капітал” [Там само]
. 4. Ресурсний – розглядає можливості акторів щодо залучення індивідуальних і мережевих ресурсів для досягнення певної мети й диференціює акторів, які перебувають в ідентичних структурних позиціях соціальної мережі, за їх ресурсами. Як індивідуальні ресурси можуть поставати знання, престиж, багатство, етнічність, стать (гендерна ідентичність). Під мережевими ресурсами розуміються вплив, статус, інформація, капітал [48, с. 148]. У соціальному аналізі застосовуються такі аналітичні методи: 1) методи теорії графів; 2) методи знаходження локальних властивостей суб’єктів; 3) методи визначення еквівалентності акторів, зокрема і їх структурної еквівалентності; 4) блокові моделі й рольова алгебра; 5) аналіз діад і тріад; 6) імовірнісні моделі; 7) кореспондентський аналіз і топологічні методи, що представляють мережу як певний симпліціальний комплекс [Там само]. Особливістю оперативних соціальних мереж як джерела соціальних відомостей є те, що користувачі розширюють свої мережі доволі швидко та без додаткових витрат з боку соціального аналітика. Це зумовлює великі розміри соціальних графів, на яких можуть здійснюватися масштабні дослідження різноманітних властивостей соціальних мереж. Відсутність єдиного тексту мережевого аналізу, очевидно, є слабким місцем цієї парадигми. Так, наприклад, Р. Барт, визнаючи неоднорідність та суперечливість різноманітних підходів у межах цієї парадигми, стверджує, що
„ сьогодні існує аморфна сукупність підходів, яку називають мережевим аналізом” [46, с. 20]
. Отже, незважаючи на значну поліфункційність та розгалуженість напрямів мережевого аналізу та тривалий процес становлення та розвитку цієї парадигми, необхідно визнати наявність низки аналітичних принципів, які об’єднують науковий доробок учених у цілісну систему зі своїми методами дослідження, категоріальним апаратом і більш ніж півстолітнім досвідом емпіричних досліджень. Феномен соціальних мереж у контексті їх становлення та розвитку З 1980-х, а активніше – з 1990-х років у життя людей багатьох країн увійшло таке нове явище, як мережа Вона дозволяла обмінюватися інформацією, спілкуватися, а також об’єднуватися на основі спільних інтересів. І тут стало в нагоді вже випробуване поняття – так стали називати спеціальні платформи, де люди спілкувалися на основі спільних інтересів, соціального стану, віку та ін. Дослідження соціологів і психологів у галузі соціальних мереж, а також пов’язаних з ними теорій, збагатилися величезною кількістю нового матеріалу, на якому можна було експериментувати й доводити їх положення [36, с. 13].
Проблеми розвитку та властивостей соціальних інтернет-мереж досліджуються багатьма вченими. Зокрема,
Б. Боднаренко та С. Денисюк вивчають соціальні мережі як засіб формування свідомості [3], І. Динник – як засіб суспільного розвитку [12], К. Дубняк – як засіб обміну інформацією [14]. Комунікативний аспект соціальних мереж досліджували С. Бибик [2], О. Дзюбіна [13]. О. Проценко, Т. Чубіна, М. Дмитренко вивчають питання етики та інформаційної етики в комунікативному просторі сучасного суспільства [35]. Л. Філіпова досліджувала
сутність та співвідношення понять „комп’ютерна етика”, „інформаційна етика”, „кібернетика” [39]
.
Процеси формування і розвиток якісно нового типу соціального середовища вивчають К. Коган [18], О. Лобовікова та А. Мельніков [24]. Особливості поведінки особистості в ході віртуальної комунікації з’ясовують
І. Девтерев [10], В. Мартинюк [25] та ін. Ми погоджуємося з думкою дослідників, що поява й становлення
соціальних мереж сприяє розвитку нової культури й усього суспільства. Такий спосіб комунікації виконує велику кількість функцій, дозволяє людині самореалізуватися, отримувати нову корисну інформацію. Але головною метою використання соціальних мереж є соціалізація та інтеграція, прагнення до встановлення стосунків з іншими користувачами. Будь-яка функція соціальної мережі переплітається з комунікаційною і, зрештою, трансформується в комунікацію
[38]. Посилена увага дослідників до особливостей спілкування в соціальних мережах (Н. Ковальчук [17], І. Конюкова, Є. Сидоровська [19], С. Нерян [27], Г. Остапенко [29] та ін.)
пояснюється необхідністю вивчення соціального і світоглядного сприйняття крізь призму ІКТ, оскільки власне завдяки мережі „Інтернет” цей вид віртуального спілкування набуває великої значущості та постає одним із основних видів комунікації людей
у сучасному світі. Інтернет бере свій початок у 60-х роках минулого століття у США. Під час періоду Холодної війни Міністерству оборони необхідно було створити комп’ютерну мережу з можливістю децентралізації вузлів зв’язку. Цими дослідженнями зайнялися співробітники ARPA (Агентство перспективних дослідницьких проєктів). У середині 1962 року Джозеф Ліклайдер (Joseph Licklider) сформулював свою концепцію
„міжгалактичної комп’ютерної мережі”,
а в жовтні 1962 року (саме під час Карибської кризи) він приєднався до ARPA, щоб утілити цю концепцію в життя. Інша наукова робота, використана при закладанні основ ARPANET у 1962 році –
„Про розподілені комунікаційні мережі”
Пола Берана (Paul Baran), який узяв на себе завдання розробки надійної системи комунікації, яка могла б підтримувати зв’язок між кінцевими точками [16]. У 1965 році співробітники ARPA Лоуренс Робертс (Lawrence Gilman Roberts) і Томас Меррілл (Thomas Merrill) пов’язали два ПК, один з яких знаходився в Массачусетсі, інший – у Каліфорнії; 05 грудня 1969 року вже 4 комп’ютери, що знаходяться в різних частинах США, були об’єднані в комп’ютерну мережу, що отримала назву ARPANET []. Ця мережа бурхливо розвивалася у 1970-ті – поч. 1980-х рр., ставши одним із компонентів раннього інтернету [36, с. 17].
У 1979 році два аспіранти Університету Північна Карсліна Том Траског і Джим Елліс створили найпростішу телеконференцію, об’єднавши всього два комп’ютери (щоправда, кожний з комп’ютерів міг одночасно обслуговувати кілька користувачів). Запропоновані принципи організації телеконференцій розвивалися аж до 1986 року, коли був прийнятий протокол NNTP (Network News Transfer Protocol), що дозволив об’єднати через інтернет створені на той час сервери телеконференцій у єдину систему USENET
[33]. Дослідники зауважують, що у 1984 році з’явилася міжнародна аматорська мережа (англ. ), створена американським програмістом Томом Дженнінгсом (Thomas Jennings) і слугувала для передачі повідомлень з електронних дощок оголошень один одному. Однак її функціонал залишався обмеженим (він ніяк не міг зрівнятися з функціоналом служби WWW, який з’явився пізніше) і дозволяв обмінюватися поштою з іншим вузлом тільки в спеціально відведену для цього нічну годину [36, с. 17]. Якщо початковий етап пов’язували з Холодною війною, то наступний етап у розвитку соціальних мереж був більш оптимістичний – це епоха перебудови, гласності, роззброєння. Тім Бернерс-Лі (Tim Berners-Lee) зробив мережу видимою, доступною для звичайного користувача (не тільки для комп’ютерного спеціаліста, як це було в минулі часи), і з’єднав усі країни Це неможливо було б реалізувати у світі, розірваному на два антагоністичні полюси. Тому про появу власне мережі прийнято говорити у зв’язку з її – серією новаторств, здійснених ним на рубежі 1980 – 1990-х: поява візуального, дружнього до користувача інтерфейсу мовою HTML, служби WWW, протоколу HTTP тощо [Там само, с. 18]. Як зауважує дослідник А. Пустовалов,
„на початку 1995 року був запущений ресурс „Матч.ком” (англ. „Match.com”
), заснований ще в 1993 р. Він став першим з найбільших сайтів онлайн-знайомств. Творцем цього ресурсу є Гаррі Кремен (Gary Kremen). Не стало випадковістю, що Джонатан Абрамс, творець мережі (англ. ) – першої у світі соціальної мережі в інтернеті, відштовхувався при створенні від структури У 1996 році ізраїльтяни Арік Варді, Яїр Голдфінгер, Сефі Вігісер та Амнон Амір створили ICQ-месенджер, що став першим серед подібних служб. Він з’явився, коли ще ІТ не були такі розвинені, як сьогодні” [Там само, с. 20]. До того ж, власне термін не вживався, а на той момент мав назву – за аналогією з поширеними тоді персональними пристроями для прийому повідомлень. Безперечним досягненням ICQ була можливість уведення докладної публічної інформації про користувача (ім’я, прізвище, список захоплень, географічне розташування, знання мов тощо) і пошуку за цієї інформацією. Як зауважує дослідник,
„пізніше це підштовхнуло розвиток подібних же опцій у соціальних мережах і зробило більш цікавим вибір спілкування (не випадково абревіатура може звучати як „I seek you” – „я шукаю тебе”
). ICQ став наступним кроком у розвитку соціального простору мережі цей проєкт з самого початку не обмежувався онлайн-знайомствами і пошуком однокласників (як два попередні). Важливо, що створений пізніше Match.com і Classmates, ICQ вже мав набагато ширшу базу для онлайн-спілкування порівняно з ними. Це надихнуло появу багатьох подібних програм обміну повідомленнями: AIM (1997 р., AOL), Yahoo!Pager (1998 р., Yahoo), MSN Messenger (1999 р., Microsoft), QQ (1999 р., китайська компанія Tencent) та ін.” [36, с. 21 – 22]. На думку К. Дубняк,
„соціальна мережа – це спеціально реалізована можливість віддаленої взаємодії людей з метою обміну інформацією, зазвичай яскраво вираженої тематичної спрямованості” [14, с. 122]
. Історія розвитку соціальних онлайн-мережевих технологій, як зауважує О. Корбан,
„починається 1995 року, зі стартом віртуальної соціальної мережі „Класмейтс” (англ. Classmates”
), створеної Ренді Конрадсом. Його винахід був настільки нестандартним та революційним, що наступні соціальні мережі з’явилися лише майже через 10 років [23, с. 91 – 92]. Дослідник А. Путовалов зауважує, що (англ. ) – це перша у світі велика соціальна мережа. Вона заснована американцем Джонатаном Абрамсом (Jonathan Abrams) у 2002 році. Спочатку Д. Абрамс спирався на концепцію добре відомого тоді ресурсу США але розширив її, зробив більш універсальною (не зводиться виключно до знайомств). Головною концептуальною ідеєю Абрамса була думка про те, що нових друзів можна вдало знайти серед друзів своїх друзів (у яких, у свою чергу, є друзі, які теж хочуть нових знайомств). Завдяки популярності мережі саме поняття friend (друг) стало своєрідним соцмережевим архетипом: воно запозичувалося багатьма мовами власне в цій транскрипційній формі. Це дало світу соціальних комунікацій дуже важливу й актуальну концепцію, яка навіть була частиною його назви та ключовою особливістю його моделі спілкування: пошук друзів можливий між друзями ваших друзів, а потім – між друзями їхніх друзів, залучаючи відкритий Стенлі Мілгрем феномен Пошук у мережі постав невід’ємною частиною нової світової мережевої культури. Це також постало важливою характеристикою багатополярного світу після Холодної війни, коли люди з різних міст і країн могли стати друзями в таких соціальних мережах [36, с. 25 – 26]. За зразком цієї мережі були створені й перші тематичні соціальні мережі: (англ. ) – соцмережа для спілкування професіоналів (2003 р.), (англ. ) і (англ. ) (2004 р.) – мережі для любителів кішок і собак, більш універсально орієнтована соцмережа – (англ. ) (2004 – 2014 рр.) та ін. Пік популярності мережі припав на період 2002 – 2005 рр. Однак конкуренція з боку інших мереж, які з’явилися услід за нею (і частково спиралися на її модель), призвели до значного відтоку користувачів, що, у свою чергу, поставило мережу на межу комерційного виживання. У 2011 році дирекція спробувала перепрофілювати соціальну мережу як ігровий ресурс; на той момент кількість користувачів (перш за все з країн Азії) перебільшувала 115 мільйонів. Однак цей захід приніс лише тимчасовий успіх: соціальна мережа не витримала конкуренції з подібними ресурсами (з 2015 року ресурс був спочатку тимчасово, а до 2018 року – повністю закритий) [Там само]. – перша соціальна мережа з такими відомими атрибутами, як універсальність спілкування (на відміну від орієнтованої на знайомства, і орієнтованої на контакти з учнями та колегами), можливість знаходити друзів, сервіс особистих повідомлень, стіна новин, можливість ділитися відео, фотографіями, повідомленнями й коментарями з іншими учасниками. Мережа представила іншим соціальним мережам, які з’являлися після неї, певний стандарт для цього типу ресурсів [36, с. 26]. (англ. ) – міжнародна соціальна мережа, сайт мережевих спільнот і блог-платформа, на якій представлена можливість створення спільнот: за інтересами, персональних профілів, можливість ведення блогів, розміщення фото- і відеоконтенту, а також можливість прослуховування аудіотреків популярних виконавців. Штаб-квартира розташована в БеверЛі-Хіллз (Каліфорнія, США). Назва соціальної мережі перекладається як ; і дійсно, її поява стала великим проривом у плані облаштування простим користувачем своєї присутності в мережі це місце можна було зробити по-справжньому затишним, красивим, зручним. При реєстрації акаунта пропонувалося обрати для нього один з кількох цікавих безкоштовних шаблонів (а можливості платних, у плані дизайну, часом просто приємно вражали); подальше налаштування шаблона здійснювалося користувачем самостійно – відповідно до його смаку та вподобань. Сторінки в соцмережі як правило, намагалися оформляти красиво й цікаво; завдяки акценту на подачі вперше акаунт у соціальній мережі зміг відігравати роль особистого представництва, персонального сайту в інтернеті. Крім того, засновники цієї мережі Кріс ДеВулф (Chris DeWolfe) і Том Андерсон (Tom Anderson) на початку її створення робили велику ставку на музикантів, часто особисто домовляючись із членами різних музичних колективів, щоб ті ставали учасниками мережі й дозволяли іншим її учасникам безкоштовно прослуховувати їх музику, дивитися відео та ін. [36, с. 26 – 27]. (англ. ) – найбільша соціальна мережа у світі, заснована 04 лютого 2004 року американцем Марком Цукербергом (Mark Zuckerberg) і його сусідами по кімнаті під час навчання в Гарвардському університеті – Едуардо Саверіном, Дастіном Московіцем і Крісом Хьюзом (Eduardo Saverin, Dustin Moskovitz, Chris Hughes) [51]. Спочатку ресурс називався і був доступний тільки для студентів Гарвардського університету. Потім реєстрацію на ресурсі відкрили для інших університетів Бостона, а пізніше і для студентів будь-яких навчальних закладів США, що мають електронні адреси в домені edu. У березні 2004 року аудиторія фейсбуку була розширена до Стенфорда, Колумбійського та Єльського університетів. Пізніше він відкрився в Бостонському та Нью-Йоркському університетах, Массачусетському технологічному інституті, а потім і в більшості університетів Канади та США. Починаючи з вересня 2006 року ресурс став доступний для всіх користувачів мережі віком від 16 років, що мають адресу електронної пошти. Завдяки простоті реєстрації, легкості та швидкості коду соціальна мережа незабаром не просто обігнала своїх конкурентів, але й стала одним із найбільш відвідуваних інтернет-ресурсів планети. Він не вимагав довгого й ретельного налаштування облікового запису користувача так, як це було у випадку з прекрасним, строкатим, витонченим дизайном мережі Дизайн мережі був більш демократичним, скромним, лаконічним. До того ж, що важливо для досить повільного інтернету тієї пори, вимагав менше часу для завантаження. Новий користувач міг створити обліковий запис на фейсбуці за 30 секунд, відразу ж кинутися шукати друзів; при цьому він не відчував себе приниженим, якщо акаунти його друзів були крутішими, привабливішими й моднішими [36, с. 28]. За відомостями
дослідження Internews, найпопулярнішим месенджером для комунікації та споживання новин у 2022 році для українців став „Телеграм” – 60 % українських користувачів наразі охочі отримувати новини саме з цього месенджера. Тим часом месендж „Вайбер” дещо зменшив охоплення, однак стабільно залишається джерелом новин для 13 % опитаних. Найпопулярнішими серед населення є соціальні мережі „Фейсбук” [51] та „Ютуб” [64], причому фейсбук – найпоширеніша платформа, хоч він і частково втратив популярність у 2022 році. Так, 51 % респондентів надають перевагу фейсбуку для спілкування, а 25% – для споживання новин. Що ж до ютубу, то 34 % респондентів сказали, що використовують платформу для спілкування, а 16 % – щоб дізнаватися новини. Популярність соціальних мереж в Україні не дивна, адже ці платформи дозволяють українцям спілкуватися, бути в курсі подій та швидко отримувати ті чи інші новини на теми, які їх цікавлять. Обидва дослідження показують, що більшість користувачів соціальних мереж в Україні споживають інформацію у вигляді новин, відео, фотографій та повідомлень, надаючи перевагу соціальним мережам над телебаченням, радіо та іншими медіа
[47].
Соціальні мережі – основна причина, через яку сьогодні росте кількість часу, проведеного в мережі
Головні їхні переваги − можливість користувачів заявляти про свої інтереси й розділяти їх з тими, хто оточує. Це дає підстави стверджувати, що соціальні мережі є не тільки засобом для спілкування, але й потужним маркетинговим інструментом, більш того, дослідники вважають, що незабаром вони стануть необхідним інструментом для ведення діяльності. Соціальні мережі слугують майданчиком для неформального спілкування, допомагають створювати нову музику, серйозним інструментом для пошуку співробітників і партнерів
[9, с. 57]. „Інформаційні потоки в Інтернеті, − пише Г. Почепцов у книзі „Від Facebook’у і гламуру до Wikileaks: медіа комунікації”, − на відміну від звичайних, ніколи не завершуються, бо завжди можна повернутися до старих матеріалів. Тобто Інтернет є одночасно і свіжою газетою, і бібліотекою, де зберігаються всі минулі номери. Це створює не просто інформаційне середовище, а інформаційно збагачене середовище… А якщо додати до цього, що в соціальних мережах творці інформації роблять все поза зовнішнім контролем, то стане зрозумілим, звідки береться ця інформаційна насиченість” [34, с. 92]. Отже, виникнувши як суто технічний засіб передачі інформації, соціальні мережі перетворилися на важливе соціальне явище планетарного масштабу, яке привертає увагу фахівців з різних галузей знань. Висновки до розділу 1 1. Однією з головних потреб людини як високоорганізованої соціальної особистості є повсякденна потреба у спілкуванні, яка здатна підвищувати власну соціальну значущість, відчувати свою суспільну необхідність. Поняття і є близькими за значенням, проте не тотожні. Спілкування становить соціально обумовлений процес обміну думками й почуттями між людьми в різних сферах їх пізнавально-трудової й творчої діяльності, що реалізується головним чином за допомогою вербальних засобів комунікації. Комунікація – це соціально обумовлений процес передачі й сприйняття інформації як у міжособистісному, так і в масовому спілкуванні різними каналами за допомогою вербальних і невербальних комунікативних засобів. Власне з поняттям дослідники пов’язують таке явище як
„спілкування в соціальних мережах”,
без якого наразі ми не можемо уявити своє життя. 2. Мережевий підхід і мережева теорія беруть свій початок у роботах соціологів, соціальних психологів і антропологів кін. XIX – поч. XX ст., які висловлювали думку про важливість розгляду суспільства як складного поєднання різних соціальних зв’язків і їх конфігурацій. Термін у широкий науковий ужиток було введено Джоном Барнсом у 1954 році в роботі
„Класи і зібрання у норвезькій острівній парафії”.
Соціальна мережа – це спільнота людей, об’єднаних однаковими інтересами, уподобаннями для безпосереднього спілкування між собою. 3. Кожна із соціальних мереж сьогодні може сприйматися як щось повсякденне, уже майже звичайне та буденне. Проте з точки зору тривалого становлення диджитал-суспільства кожна з соціальних мереж складає значний масив найрізноманітніших і найскладніших технічних, соціальних, культурних, філософських явищ, що надаються нам у користування й часто змушують забувати, якими тернистими шляхами пройшло їх створення. РОЗДІЛ 2 СОЦІАЛЬНІ МЕРЕЖІ – СУЧАСНА ФОРМА СПІЛКУВАННЯ 2.1. Самопрезентація особистості у віртуальному просторі
Соціальні мережі – це соціальна структура, що утворена індивідами або організаціями. В Інтернеті соціальні мережі мають вигляд сайтів, на яких користувачі можуть утворювати персональні сторінки та спільноти для спілкування та поширення інформації серед великої кількості людей. Понад половина користувачів інтернету зареєстровані хоча б у одній із соціальних мереж, що вказує на їхню популярність [7]. У світі існує понад 206 соціальних мереж, і їх кількість постійно зростає. Понад половина користувачів мережі „Інтернет” зареєстровані хоча б у одній із соціальних мереж, що вказує на їхню популярність. В Україні найбільшою популярністю користуються мережі „Фейсбук” [51], „Інстаграм” [53], „Tвіттер” [60] і „TікТок” [59], „Ютуб” [64]. Вони відрізняються за структурою та віком користувачів. Наприклад, у мережі „TікТок” більшість зареєстрованих українців віком до 20 років, у той час як аудиторія інших мереж належить до більш старшої вікової категорії
[44]. Серед молоді, переважно підлітків, популярністю користуються й інші соціальні мережі, що поєднують риси соціальної мережі та форуму ([55]; [56]). Як зазначає І. Динник,
„активне використання соціальних мереж дає змогу мобілізувати людей на активні дії, однак це ще не дає підстав для однозначного твердження того, що вони є ефективним засобом для суспільного розвитку” [12, с. 66]
. У соціальних мережах під час ділового спілкування не тільки розв’язуються різноманітні важливі питання (соціальні, економічні, громадські, наукові тощо), але й здійснюється самопрезентація особистості. Сьогодні феномен самопрезентації особистості широко вивчається в різних галузях науки, тому, залежно від сфери уживання, різниться й дефініція цього поняття. У контексті нашого дослідження нам найбільш імпонує визначення, яке подає у своєму дослідженні Т. Чигирин:
„самопрезентація – це процес, під час якого відбувається керування сприйманням навколишнього соціуму через привернення уваги задля реалізації мотивації, задоволення потреб та досягнення цілей особистості, а також формується образ „Я” і підтримується самооцінка” [43, с. 247]
. При цьому, на думку автора, потреби, мотиви та цілі можуть бути суто індивідуальними, а можуть нав’язуватися ззовні тим середовищем, у якому перебуває особа. У процесі самопрезентації людина керує враженнями людей, які її оточують, і таким чином створює певне ставлення до себе. Якщо засоби самопрезентації є виваженими, послідовними та мають постійний характер, то відбувається формування іміджу. Унаслідок створення певного образу особа, яка його створила, отримує зворотний зв’язок від соціуму щодо власної поведінки. Реакція соціального оточення викликає емоційну (негативну або позитивну) реакцію особи. Кількість негативних або позитивних реакцій певною мірою визначає та підтримує самооцінку. Разом з емоційною реакцією на зворотний зв’язок соціуму відбувається формування та корегування власного образу . Як бачимо, в основі віртуальної реальності будь-якої соціальної мережі міститься співтовариство користувачів – юзерів (це слово утворене шляхом транслітерації від англійського user, тобто користувач). Соціальні мережі містять таку назву не лише тому, що мають за мету об’єднати людей у певні мікро- й мікрогрупи чи спільноти, а й тому, що користувачі можуть соціалізуватися, подаючи соціальну інформацію про себе як суб’єкта ділового спілкування (особисті відомості; місце роботи; місце організації / підприємства / установи у структурі управління; морально-етичні норми та цінності, погляди, інтереси, уподобання; соціальне оточення тощо). Беручи до уваги спілкування в соціальних мережах як комунікативний процес ділової взаємодії, соціалізацію, відповідно до її розподілу на окремі групи [6, с. 314], можемо назвати трудовою соціалізацією.
Також однією з важливих проблем спілкування у соціальних мережах є приписування собі другого „Я”. На відміну від реальності, цю віртуальну особистість можна дещо покращити, чим підняти свою самовпевненість і самооцінку
[18, с. 62]. Ю. Данько зауважує, що
„кіберсоціалізація людини – соціалізація особистості в кіберпросторі – процес змін структури самосвідомості особистості, що відбувається під впливом і в результаті використання нею сучасних інформаційних та комп’ютерних технологій у контексті життєдіяльності” [8, с. 183]
. Слід зауважити, що соціальна ідентифікація особистості у процесі ділової комунікації відбувається за допомогою тексту, який подається в соціальній мережі. На відміну від реального спілкування, під час віртуального застосовується для кращого сприйняття тексту система графічних знаків. Звичайно, приватне та ділове спілкування мають певні відмінності, тому ми ще раз наголосимо, що авторам повідомлень про це не треба забувати. Вочевидь, що вагомим чинником взаємодії між учасниками комунікативного процесу в соціальних мережах є
„антиципація – передбачення людиною майбутньої ситуації, на основі якого можливе здійснення своєчасних і відповідних дій” [6, с. 27]
. Проте, у процесі антиципації не завжди можна передбачити зворотний зв’язок, оскільки, на відміну від вербального спілкування, у мережевому просторі зіштовхуються два образи людини – реальний та віртуальний (ірреальний), які взаємодоповнюються та поєднуються в цілісний образ комуніканта. Звідси, мережа соціальної ідентифікації – це простір, де користувачі співпрацюють для створення цілісної особистості кожного учасника у віртуальному середовищі. Ідентичність у віртуальному просторі завжди обмежена антропотехнічним комплексом – матеріальною системою, до якої належить людина, комп’ютер, середовище. Центральною ланкою в антропотехнічному комплексі є людина, у зв’язку з чим об’єктивно створюються змішані людино-машинні системи у виробництві, управлінні, пізнанні, навчанні тощо [6, с. 28]. Створення позивного образу та успіх ділової комунікації в соціальних мережах визначається низкою показників, серед яких найважливішими є: – прагматичний аспект – ефективність ділової комунікації визначається досягненням поставленої мети й успішністю подолання перешкод, що виникли в ході її досягнення; – соціально-психологічний аспект – найважливішою є задоволеність від самого процесу спілкування (у ході спілкування не виникає почуття досади, напруженості, скутості, внутрішніх перешкод, стислості, тривалих пауз, установлюється психологічний контакт і довірчі стосунки з діловим партнером) [32, с. 36]. За останнє десятиріччя соцiальнi мережi набули величезної популярностi та
є найвiдвiдуванiшими сайтами в Українi. Сприяють цьому новi технологiчнi можливостi, розширення доступу до інтернет-середовища, що дозволяють перебувати у віртуальному просторi практично постiйно. При такій популярності соціальних мереж досить актуальним постає питання про їхній вплив на життя особистості, зокрема й на ціннісні орієнтації. Міжособистісне спілкування, як важлива потреба особистості, набуває нових форм, переносячись у віртуальну площину. Постає питання ціннісної регуляції міжособистісного спілкування в соціальних мережах
[46, с. 423]. Успішність комунікації в соціальних мережах виявляється також у досягненні й збереженні контакту з партнером зі спілкування – з метою оптимізації міжособистісних стосунків, їхньої узгодженості й взаємної пристосованості. Чинником, що позитивно чи негативно впливає на віртуальні стосунки, тут може бути аперцепція –
„обумовленість сприймання попереднім досвідом, запасом знань, усім змістом психічного життя людини. Істотно впливають на сприймання потреби, інтереси, нахили, почуття, звички людей, а також їхні погляди, переконання, світогляд” [6, с. 28]
. Вочевидь, у такому разі успішний підсумок ділової взаємодії в соціальних мережах розуміється не лише як конкретний кінцевий результат, а, швидше за все, як процес, де кожен партнер зі спілкування повинен позитивно взаємодіяти, досягаючи спільної мети / виконання завдань / ухвалення необхідних рішень тощо. На думку дослідника І. Писаревського, успіх комунікації є інтегральною характеристикою комунікативного поводження людини [32, с. 36]. Не можна не погодитися з дослідником, що форми й результати процесу комунікації значною мірою визначаються характеристиками тих особистостей, які беруть у ній участь. Ці характеристики визначаються, у першу чергу, нормами й цінностями тієї культури, представником якої є певна людина. Питання вивчення крос-культурних комунікацій широко вивчається сьогодні дослідниками. Так, представники іспанських ділових кіл схильні до непрямих висловлювань і намагаються не вживати слово Для них неабияку роль у визначенні статусу людини відіграє вік. Під час ділового спілкування з іспанцями необхідно дотримуватися формальностей, регламенту. Зокрема, до літніх людей та фахівців слід звертатися за прізвищем, додаючи титул, наприклад: До інших людей звертаються або наприклад:
„дон + ім’я” [21, с. 123]
. Крім формально-особистісних характеристик істотно впливають на комунікацію індивідуальні психологічні риси характеру людини, серед яких можна виокремити такі: – товариськість – потреба людини в спілкуванні з іншими особами та контактах з ними, прагнення до цих контактів, їхня інтенсивність і легкість (характеризується вмінням не розгубитися в момент ділового спілкування, установлювати дружні стосунки, брати на себе ініціативу в спілкуванні, співпраці тощо); – контактність – здатність вступати в психологічний контакт, формувати в ході взаємодії довірчі, засновані на взаємній згоді, ділові стосунки; – комунікативна сумісність становить собою готовність і вміння співпрацювати, створювати невимушену атмосферу взаємної задоволеності спілкуванням, забезпечувати позитивний клімат [32, с. 37]; толерантність (від лат. tolerans – терплячий) – терпимість до чужих думок і вірувань [6, с. 332]; – адаптивність у спілкуванні становить собою готовність до перегляду звичних уявлень і рішень, здатність гнучко реагувати на мінливі обставини; – самосвідомість особистості – стійка властивість індивіда спрямовувати увагу на свої власні внутрішні або зовнішні дії та вчинки. Самосвідомість має три аспекти: особиста самосвідомість (увага до своїх думок і почуттів), публічна самосвідомість (знання про себе як про соціального суб’єкта, про сприйняття себе іншими людьми), соціальна тривожність (дискомфорт у присутності інших людей) [32, с. 38]; – самоспостереження – спостереження за своїми діями, думками, почуттями; метод вивчення психічних процесів, властивостей і станів за допомогою суб’єктивного спостереження за явищами своєї свідомості [6, с. 297]; – розуміння у спілкуванні, або комунікативне розуміння – порівняно постійна, типова для кожної особистості орієнтація на певний спосіб спілкування в різноманітних ситуаціях, здатність зрозуміти співрозмовника; – самовладання – один із
суттєвих виявів вольової риси характеру людини, що полягає в здатності її свідомо керувати власними почуттями, настроями і приводити їх у відповідність з конкретними життєвими ситуаціями. Самовладання може виявлятися як у самостримуванні, так і самоактивізації: в одних випадках людина гальмує в собі небажані, не відповідні певній ситуації настрої, емоційні стани й завдяки цьому уникає неправильних актів поведінки, в інших – вона викликає в собі ті настрої, стани, почуття, які є стимулом до дій і вчинків, що їх вимагають конкретні обставини.
Самовладання
нерозривно пов’язане з самоконтролем, почуттям власної гідності і відповідальності особи
[6, с. 295]; самонавіювання (автосугестія) – особливий вид психічного впливу людини на саму себе (на відміну від гетеросугестії, що полягає у психічному впливі однієї людини на іншу групу людей). За змістом і наслідками самонавіювання може бути позитивним і негативним. Позитивне самонавіювання спрямоване на самовиховання, мобілізацію фізичних та інтелектуальних можливостей особистості [Там само, с. 296]; – самоконтроль – це самоспостереження й самоаналіз у ситуації спілкування, які проводяться з метою досягнення соціальної адекватності [32, с. 38]. Мета самоконтролю полягає в запобіганні помилкових дій чи операцій та виправленні їх. Важливу роль у процесах самоконтролю особистості відіграє її самооцінка – судження людини про міру наявності в неї тих чи інших якостей, властивостей у співвідношенні їх з певним еталоном, зразком. Самооцінка є результатом передусім розумових операцій – аналізу, порівняння, синтезу [6, с. 296]; – локус контролю – особистісна характеристика індивіда, що свідчить про те, наскільки людина сприймає себе відповідальною за все, що з нею відбувається [32, с. 38]; – самовиховання – систематична і свідома діяльність, спрямована на вироблення в собі бажаних фізичних, розумових, моральних, естетичних якостей, позитивних рис волі й характеру, усунення негативних звичок. Результат самовиховання перевіряється практикою життя. Потреба в самовдосконаленні виникає в громадській, трудовій і навчальній діяльності, коли досягнуто певного рівня свідомості й самопізнання, вироблено здатність до самоаналізу й самооцінки, коли усвідомлюється необхідність відповідних особистих якостей поведінки вимогам суспільства [6, с. 295]. Характерними ознаками цього нового типу соціальних мереж є: – спілкування в реальному часі без просторових обмежень; – локалізація цих мереж за певними спеціалізованими чинниками; – існування певного характерного типу мовлення (скорочення слів, широковживані фрази в середовищі користувачів цих мереж); – створення віртуального образу власного завдяки графічним та текстовим засобам [4, с. 313]. М. Сперанська-Скарга зауважує, що
„дотримування суспільних традицій – важливий принцип, на якому базується теорія самопрезентації. Кожна людина, згідно з ідеями Гофмана, яка володіє певними соціальними характеристиками, має моральне право очікувати, що ті, хто її оточують, будуть сприймати її відповідно до статусу” [37]. З цього дослідниця робить висновок, що „кожний індивід, який демонструє належність до певної соціальної групи, повинен дійсно бути тим, кого він видає. Поруч з цим важливим є той факт, що, коли людина постає перед групою людей, вона повинна проконтролювати те враження, яке створює” [Там само]
. У цьому контексті варто сказати про доцільність уживання мережевого сленгу. На основі опрацьованих джерел нами подано короткий словник мережевого сленгу (див.: дод.1). Самопрезентація розглядається дослідниками як механізм зовнішньої та внутрішньої маніпуляції. Зокрема, М. Снайдер, вивчаючи міжособистісні стосунки та розвиваючи положення Гофмана зазначає, що існують два типи людей: 1)
ті, хто звертає велику увагу на враження, яке вони справляють; 2) ті, хто цього не робить. Перших він назвав схильними до самомоніторингу (self-monitors). На основі зробленого зазначення Снайдер розробив шкалу самомоніторингу, яка використовується як один із інструментів діагностики рівня схильності до самопрезентації та самоподання
[57]. Щоб переконатися в успіху комунікації, необхідно мати зворотний зв’язок – інформацію про те, як співрозмовник (діловий партнер, клієнт тощо) вас зрозумів, як він сприймає вас, як ставиться до проблеми [32, с. 40]. Взаєморозуміння підвищується за допомогою: – уточнення (якщо в ході зустрічі віч-на-віч можна легко здійснити якесь необхідне уточнення, то під час спілкування в соціальних мережах це є більш проблематичним – вочевидь, необхідно собі занотовувати, які питання треба з’ясувати, щоб у контексті ділової взаємодії це питання було зрозумілим і своєчасним); – перефразовування (такий прийом допомагає акцентувати увагу на певних питаннях, коли, переказавши своїми словами окрему фразу з контексту у соціальних мережах, можна визначити, чи це питання розглядається однаково співрозмовниками, чи кожен з них розуміє по-своєму; – резюмування (обраний прийом ділової комунікації дуже корисним є власне у спілкуванні в соціальних мережах, адже підводить його підсумок до Необхідність резюмування може бути зумовлена й тривалістю розмови, коли комуніканти розглянули фактично кілька підтем, перш ніж вирішити нагальне питання, щодо якого розпочиналося ведення діалогу як форми ділової взаємодії). Для ефективного ділового спілкування в соціальних мережах та налагодження взаєморозуміння можна застосовувати різноманітні запитання. Дослідник І. Писаревський наводить такі значення запитань у ділових комунікаціях [32, с. 40]: – запитання – зручна форма спонукання (у нашому контексті –
спілкування в соціальних мережах як форма ділової взаємодії відрізняється від спілкування віч-на-віч, тому такий засіб – можливість для виведення спілкування на необхідний рівень, де буде забезпечувати ведення діалогу як активної форми ведення „розмови”); – за допомогою запитань залучається увага партнера (відбувається зосередження під час ділового спілкування в соціальних мережах
на певних об’єктах при одночасному абстрагуванні від інших, тобто обираються пріоритетні напрями для ділової взаємодії); – запитання передають певну інформацію (стратегічні запитання передають необхідні відомості реципієнтові та слугують для налагодження взаєморозуміння та активної взаємодії між комунікантами в соціальних мережах); – за допомогою запитання можна наводити партнера зі спілкування (у нашому випадку – віртуального) на потрібну відповідь, спрямовувати процес передачі інформації в необхідне русло. Цей прийом у контексті ділової взаємодії допоможе знайти у вирішенні необхідних питань та ухваленні рішень щодо них); – відразу після сприйняття партнером запитання його невербальна поведінка свідчить про ставлення людини до теми питання і до того, хто поставив це запитання. У такому разі може виникнути проблемна ситуація, для оволодіння якою окремий суб’єкт має знайти й застосувати нові для себе знання чи способи дій. У проблемній ситуації слід розрізняти її об’єктивний бік (суперечність між складністю, яку треба подолати, і недостатністю наявних засобів для досягнення цієї мети) та її суб’єктивний бік (усвідомлення суб’єктом цієї суперечності й прийняття або постановка ним відповідного проблемного завдання) [6, с. 271]; – запитання допомагають розговорити партнера (умови ділового спілкування в соціальних мережах, коли люди віддалені відстанню та часом, обмежують контактність, тому важливо з допомогою запитань знайти якісь дотичні теми, які будуть цікаві для всіх учасників віртуального комунікативного процесу); – за допомогою запитань можна перехопити й утримати ініціативу в бесіді (це той крок, який застосовують досвідчені учасники комунікативного процесу, може бути й маніпулятивним, адже від того, хто взяв у свої руки ініціативу, у цілому може залежати вирішення справ на користь однієї чи іншої сторони); – можна активізувати співрозмовника, щоб від монологу перейти до більш ефективного діалогу (діалог у соціальний мережах – необхідна форма соціальної взаємодії, здатна не лише задовольняти інформаційний обмін, а й регулювати комунікативний процес у віртуальному просторі, спрямовуючи на взаємоповагу та взаєморозуміння ділових партнерів); – співрозмовник може виявити себе, показати, що він знає, і самому надати потрібну інформацію (у цьому випадку, на нашу думку, головне – дотримуватися балансу, адже, в іншому випадку – співрозмовник може подумати, що учасники комунікативної взаємодії сумніваються у його професійній компетентності); – правильно сформульоване запитання дозволяє дипломатично виправити помилку в аргументації або поводженні (цей крок досить часто застосовується, адже, як відомо, вести письмову ділову комунікацію значно важче, ніж усну); – запитання створюють основу для довірчих взаємин (з цим твердженням не можна не погодитися: правильно сформульовані запитання – це той механізм, який, у цілому, постане як зворотний зв’язок між учасниками ділової комунікації в соціальних мережах) [32, с. 40]. Існують різні види запитань, серед яких основними є: – інформаційні – для збору необхідних відомостей, фактів, що слугуватимуть підґрунтям для ділового спілкування; – контрольні – для перевірки, чи стежить діловий партнер за вашою думкою; – для орієнтації – чи дотримується партнер раніше висловленої ним думки; – підтверджувальні – щоб вийти на взаєморозуміння, домогтися схвалення; – ознайомлювальні – для ознайомлення із метою, думкою ділового партнера; – однополюсні – повторення питання партнера – це знак того, що ви зрозуміли, про що йдеться в розмові, і щоб він це зрозумів, тобто – для виграшу часу; – зустрічні – при правильній постановці ведуть до звуження розмови й підводять партнера до згоди; – альтернативні – надають можливість вибору; – напрямні – застосовуються, якщо партнер ухиляється від теми; – провокаційні – з метою встановлення дійсної мети партнера, зрозуміння чи правильно він розуміє ситуацію; – вступні – ті, що дозволяють зацікавити партнера, привернути увагу до себе, можуть містити вказівки на можливе вирішення проблем партнера; – ті, що закривають спілкування – для підведення підсумків ділової взаємодії [32, с. 41]. Таким чином, соціальна мережа – це віртуальний простір для самопрезентації особистості
під час ділового спілкування. Спілкування в соціальних мережах відрізняється від спілкування в реальному житті, проте завдання, яке постає перед комунікантами – налагодження взаємодії, взаєморозуміння, вироблення навичок самоконтролю, що, у цілому, приводить до комунікативного розуміння. 2.2. Безпека та етикет мережевого спілкування
В інтернет-середовищі виникає проблема збереження та підтримки етичних норм, дієвість яких у суспільстві визначається ставленням до проблеми державних органів, рівнем самосвідомості кожного індивіда, мірою та способами суспільного впливу в разі їх порушення. У США, Австралії, Великобританії та інших європейських країнах створені інститути, що досліджують проблеми соціального впливу комп’ютерних технологій на особистість і суспільство, а також розробляють відповідні рекомендації, норми й методи їх упровадження в суспільну свідомість. Нині комп’ютерно-етична проблематика вийшла далеко за рамки питань про межі етично припустимого застосування комп’ютерів
[25]. Люди живуть у соціумі, тому зобов’язані дотримуватися норм поведінки. Наприклад, існує діловий етикет, дипломатичний, побутовий етикет і т. ін. В останні роки до цього списку додався й новий вид – мережевий цифровий етикет, або нетикет. Його було створено для уникнення неприємних ситуацій та забезпечення спілкування на належному рівні в мережі (англ. Netiguette – net – мережа + etiguette – етикет) – правила поведінки в мережі, розраховані на те, щоб не ускладнювати життя іншим [1, с. 84]. Дослідниці І. Конюкова та Є. Сидоровська називають це поняття цифровим етикетом [19]. С. Бибик зауважує, що, нетикет як і будь-який різновид етикету, має свої особливості, які: диференціюють адміністративні, технічні (зокрема оформлення) та психоемоційні, моральні правила поведінки. Вони детально описані на багатьох сторінках Мережі й мало чим відрізняються від усталених норм невіртуального спілкування: чемність, ввічливість, дотримання правил, сформованих у певній мережевій групі... [2, с. 125]. У багатьох дослідженнях наразі підіймаються питання щодо ролі соціальних мереж в системі державних та бізнес-комунікацій (О. Гарматій [5], Х. Передало, Г. Козар [31], А. Шевченко, В. Селюкова [44]). Як відзначає Н. Фролова,
„інформація, що поширюється органом публічного управління в соціальних мережах, має бути оперативною, лаконічною, достовірною, спрямованою на створення позитивного іміджу органу публічного управління, регулярною” [41, с. 9]
. Незаперечним є факт, що при спілкуванні в мережі
необхідно керуватися здоровим глуздом, поважати співрозмовників. Можна відстоювати свою точку зору, але
при цьому не слід ображати інших людей. У мережі потрібно дотримуватися правил поведінки, як і в реальному житті.
Закони ввічливості в кібернетичному просторі практично не відрізняються від
правил поведінки в соціумі [15]. Норми мережевого етикету умовно розподіляють на три групи: – психологічні або емоційні – звертатися на чи на чи використовувати та в якій кількості, чи зазначати код міста в номерах телефонів, підтримувати новачків чи ігнорувати їх запитання, чи відправляти одразу в або тощо; – технічні – використання рядків визначеної довжини, використання транслітерації, обмеження на розмір повідомлення чи підпису, допустимість розширеного форматування (виділення жирним, курсивом, кольором, фоном, рамками тощо); – адміністративні – правила іменування
тем, правила цитування, допустимість реклами, допустимість „флейму”, необхідність
дотримуватися тематики спільноти тощо [10]. І. Конюкова та Є. Сидоровська зауважують, що „на початку третього десятиліття ХХІ ст. цифрове спілкування є невід’ємною частиною ділового спілкування, а цифровий етикет – важливий прояв культури ділового спілкування, рівень якого впливає на різноманітні форми комунікативних процесів. Відповідно до специфіки розвитку в цифровому етикеті трансформуються особливості ділового етикету попереднього історичного періоду та формуються нові закономірності, пов’язані з етикетом як сучасним соціокультурним феноменом” [19, с. 30]. На думку дослідників, кожен тип онлайн-взаємодії передбачає власні особливості цифрового етикету: – електронна пошта вважається найбільш тактовним та надійним способом початку ділового листування. Існують певні правила електронного листування, на які необхідно звернути увагу. Привітання та прощання. Часто в електронних листах обходяться без привітання та заключних фраз ввічливості, зокрема тоді, коли протягом дня ведеться активне листування з адресатом. Але якщо потрібно розпочати з діловим партнером чи надіслати будь-який офіційний лист, без формул ввічливості не обійтися. Якщо ви добре знайомі з адресатом і в живому спілкуванні називаєте його на ім’я, то й у листах можна використовувати неформальні форми вітання: Ольго, Олю або ж просто Привіт! Коли у вас з адресатом виключно ділові стосунки і ви звертаєтеся до нього на ім’я та по батькові або ж вагаєтеся, як краще привітатися, то віддайте перевагу формальному привітанню: Шановна Ольго Яківно! [1, с. 85]. Відповідно завершальні форми ввічливості можуть бути також як нейтральними, так і формальними: Щиро Ваш (формальна); Усього найкращого (нейтральна); Мої вітання (нейтральна); Бувайте (нейтральна/неформальна). Текст електронного листа. За будь-якої форми листування не слід забувати про дотримання принципів грамотності й логічності. Так, основні вимоги нетикету до тексту електронного листа стосуються його розміру та логічності викладу думок. Розмір повідомлення передусім має відповідати змісту й меті вашого листування. Скажімо, запит, на який ви очікуєте швидкої відповіді, має бути лаконічно-змістовним. Так, нетикет чітко визначає: електронний лист повинен бути вдвічі коротшим, ніж аналогічний йому паперовий; •якщо необхідно надіслати велику за обсягом важливу інформацію, то краще скласти короткий супровідний текст, а саму інформацію надіслати вкладеним файлом [Там само, с. 86]. Можна виділити кілька правил формування тексту електронного листа: намагайтеся завжди дотримуватися теми листа. Якщо необхідно розширити коло обговорюваних питань або перейти до інших тем, краще надіслати повідомлення з новою темою іншим листом; найважливішими є три перші рядки повідомлення. Вони повинні бути зрозумілими та вичерпними, оскільки саме на їх основі читач складає загальне враження про лист і вирішує, чи потрібно читати далі; обов’язково починайте речення із великої літери й ставте крапки там, де це необхідно. Також не слід ігнорувати велику літеру на початку власних назв; текст, написаний виключно малими літерами, без використання розділових знаків, важко читати. Фраза ж, набрана лише великими літерами, сприймається як крик; використовуйте пропуски (порожні рядки) або три крапки для відділення однієї думки від іншої, адже в електронному листі вони, як правило, відіграють роль абзацу; намагайтеся будувати свої фрази якомога грамотніше, з дотриманням правил орфографії й граматики [1, с. 86]; – у месенджерах порушенням цифрового етикету вважаються: рвані повідомлення (замість лаконічного та структурованого одного повідомлення); голосові повідомлення (якщо про це не домовлено з адресатом заздалегідь); односкладові повідомлення (через відсутність конкретики, наприклад, привітання); надмірне або невчасне використання мови ідеограм та смайлів, так званих емотикон або емограм – графічних символів, що застосовуються для вираження емоцій [17, с. 52] (водночас доречні смайли сприяють правильному розумінню тону та емоцій адресанта адресатом, іноді полегшуючи напружену ситуацію в переговорах); недомовки або невизначеності в спілкуванні (односкладові або короткі текстові відповіді доречно доповнити смайлом); – у соціальних мережах, традиційним для яких є перегляд стрічки новин, коментарі та листування менш поширене за публічні коментарі, а в більшості серйозних організацій їх відкриття на робочому місці вважається порушенням етикету. Важливу роль у цифровому етикеті ділового спілкування, що реалізується засобами відеозв’язку (вебкамера, програми для проведення онлайн-конференцій та вебінарів) відграють невербальні засоби спілкування – міміка, жести, інтонаційні та голосові модуляції мови, за допомогою яких здійснюється передача соціальної інформації між партнерами [19, с. 29]. На думку дослідників, „у цифровому просторі сучасної культури моральна рефлективність індивіда набуває особливого значення, перш за все, у виборі ціннісних орієнтирів, слідуванні особистісним пріоритетам. Слід ураховувати, що серед ціннісних орієнтирів можуть бути як справжні, так і уявні, а також як реальні, так і ілюзорні. Саме вони мотивують поведінку, а також безпосередньо впливають на форми вчинків і дій… Цифровий простір заключає в собі можливість як формування і підтримку моральної культури, так і стає умовою для її занепаду і навіть руйнування. Етичні принципи в цьому процесі здатні прогнозувати й передбачати перспективні зміни в моральній атмосфері суспільства взагалі та їх роль у цифрових комунікаціях зокрема. Це свідчить про захисну функцію етичної нормативності завдяки механізмам свідомого обмежування різного ступеню суворості для того, щоб не допустити руйнації „цифрової особистості”. Таким чином, етичні принципи трансформуються в моральні якості й діяльність користувачів з позитивною результативністю, яка продукує блага в загальнолюдській формі добра, істини, краси [35, с. 101]. З точки зору дослідниці С. Нерян, „основна функція соцмереж – комунікативна, що дає змогу говорити про полілогічність віртуального спілкування. Полілогічність забезпечується в соціальних мережах системою гіперпосилань і залученням до дискусій через перехресні покликання великої кількості користувачів” [27, с. 129]. О. Дзюбіна вважає, що
„важливим способом спілкування в соціальних мережах є обмін посиланнями. Замість того, щоб переповідати щось своєму опоненту, достатньо просто надіслати йому посилання на той сайт чи пост в соціальній мережі, де про це йдеться. Особливістю соціальних мереж є те, що інформаційне наповнення є неструктурованим, дискусії виникають спонтанно” [13, с. 219]
. Серед жанрів комунікативної взаємодії в соціальних мережах дослідники визначають найголовнішими допис і коментар. Допис (основний жанр спілкування в соцмережах) – це монологічний текст, створений або відтворений користувачем та презентований потенційним адресатам для реагування та обговорення. Полілогічність дописів посилюється завдяки можливості позначати потенційних співрозмовників і учасників дискусії у власних текстах: у таких випадках позначені користувачі відповідають, коментують або реагують в інший спосіб на основний текст допису. Дописи розподіляються на групи залежно від мети й авторської настанови: ритуальні, емоційні, інформаційні, аргументативні й пошукові. Ритуальні дописи пов’язані за змістом з урочистими подіями в житті користувачів соціальних мереж та суспільства й скеровані на масового адресата, наприклад:
„Дорогі брати і сестри! Дякуємо вам за цей рік. Заради вас ми протягом року кілька разів об’їхали країну зі сходу на захід, сиділи годинами на студії, парились на знімальних майданчиках і псували здоров’я в гримерках. Про що, звісно ж, не шкодуємо. Дякуємо вам за емоції, шал і натхнення. Чекайте нас наступного року з новим альбомом. Бережіть одне одного й слухайте українське!”
(С. Жадан, 26.12.2018) [27, с. 133]. При цьому, як зауважує С. Нерян, ритуальні дописи містять не прямі привітання в закріпленій церемоніальній формі, а самопрезентацію й окреслення своєї ролі у зв’язку зі святковими подіями. Полілогічність ритуальних дописів виражається у залученні великої кількості адресатів, що подають симетричні реакції на повідомлення, виражаючи їх вербально або іконічно (за допомогою емотиконів) [Там само]. Інформаційні дописи повідомляють нову інформацію, що в соціальних мережах здебільшого має характер анонсів певних подій, наприклад:
„11 грудня в ужгородській книгарні „Кобзар”, у рамках щорічної передсвяткової акції „Письменник за прилавком”
із читачами спілкуватиметься Андрій Любка. Початок зустрічі – о 13.00” (А. Любка, 10.12.2018) [Там само]. Оголошення та анотації розміщують як на сторінках користувачів, так і в групах за інтересами, що передбачає створення особливої сторінки обміну інформацією – Крім анонсування майбутніх подій, інформаційні дописи скеровані на подання звітів – інформації про минулі події, потенційно цікаві адресатам. Інформаційні дописи містять як повідомлення про майбутні події, так і про минулі, однак важливою рисою цих текстів є актуальність для ЗМІ. Аргументативні дописи завжди полемічного характеру, їхнє призначення – формулювання і коментування авторської позиції, наприклад:
„Оце кажуть, що прийшов Сонцеворот, Сонце від сьогодні світить нам все більше. Брехня. Бо якби й справді Сонце більше світило, було б тепліше. А так виходить, що Сонце світить сьогодні, а тепло буде тільки за три місяці? Це зрада, шановні. Натуральна зрада”
(Брати Капранови, 22.12.2018). Цей різновид дописів передбачає репрезентацію авторських міркувань, пояснення позицій та точки зору, висловлення власних зауважень тощо. Здебільшого дописи цього різновиду фіксуємо на сторінках науковців і політиків. Пошукові дописи виконують функції контактовстановлення й отримання нової інформації: користувачі звертаються до потенційних адресатів з питанням на власній/чужій сторінці, або дописують у групах чи спільнотах за інтересами, наприклад:
„Чи є смисл просити МОН „автоматично” акредитувати освітню програму бакалаврів на підставі наявної акредитованої освітньої програми магістрів?”
(допис у групі 29.12.2018). Інтенція авторів таких дописів – одержати потрібну інформацію, тому обов’язковою вимогою є наявність запиту, вираженого або у формі питального речення, або у вигляді сформульованої проблеми. Пошукові дописи характерні й для пересічних користувачів, які потребують допомоги в інших учасників спільноти у випадку пошуку потрібної інформації. За таких умов полілогізм спілкування зумовлений формою запиту й реалізований у коментарях, що містять відповіді до цього запиту [27, с. 134]. Іншим жанром комунікативної взаємодії в соціальних мережах є коментар, що виконує функції репліки-реакції на допис, тобто є вторинним щодо жанру допису. Наприклад, коментар з офіційної сторінки Люко Дашвар до анонсу презентації нової книги письменниці:
„Добрий день! Нашому місту виповнилося 1111 років. До цієї події місцеві та районні фанати творчості Люко Дашвар хотіли б запросити її на зустріч з нами, її читачами. Скажіть, чи це можливо? Чи автор не проводить таких зустрічей? Наше місто дуже мальовниче, зі стародавньою історією, і ми готові їй його показати. А натомість бажали б теплу розмову з автором і придбати її нову книгу”
(Люко Дашвар, 17.08.2018) [27, с. 135]. С. Нерян зазначає, що
„у такому разі коментар адресований автору допису, проте особливості спілкування в соціальних мережах передбачають можливість коментувати висловлення інших користувачів і коментаторів, створювати розгалужені „вузли” коментарів у межах окремої „гілки”
спілкування. За обсягом коментарі переважно менші порівняно з дописом, але пов’язані з ним тематично” [Там само]. Форми комунікативної взаємодії в соціальних мережах С. Нерян визначає як тип подання повідомлення на семіотичному рівні: вербальна, іконічна й креолізована форми. Вербальна форма орієнтована на репрезентацію виключно текстового матеріалу. Ця форма найменш поширена в соціальних мережах, оскільки наявність виключно текстової частини не приваблює користувачів і не спонукає їх до сприйняття дописів. Натомість наявність ілюстративних компонентів сприяє встановленню контакту між дописувачем і іншими користувачами. Якщо в дописі наявні виключно ілюстративні компоненти, вважаємо таку форму іконічною. Це можливо за умови репрезентації фотографій, листівок, жартівливих картинок без підписів і тексту всередині зображень. Проте найпоширенішою формою подання інформації в соціальній мережі є креолізована: поєднання вербальних і невербальних компонентів у повідомленні. Здебільшого це підписи до ілюстрацій або ілюстрування дописів, що актуалізує увагу користувачів і приваблює їх на візуальному рівні [Там само, с. 136]. Вивчення наукових джерел дає змогу констатувати, що комунікаційні технології мережі (соціальні мережі, електронна пошта, скайп, чати, форуми, вебінари, відеоконференції тощо) слугують для взаємозв’язків з широкими масами населення, впливу на них чи взаємодії з ними, інформаційного захоплення або для тиражування інформаційних продуктів. З’являються нові можливості спілкування, наявні розширюють асортимент послуг. Більшість інформаційних ресурсів, маркетингові послуги, інформаційний бізнес, онлайн-спілкування переноситься в той віртуально-комунікаційний простір, де, з одного боку, можна вільно висловлювати думки, з іншого – чинити масовий вплив на користувачів, формувати суспільні відносини, що здійснюються в колі різних спільнот, об’єднань, урядових порталів і пересічних користувачів [29, с. 2]. При цьому важливими постають питання безпечної поведінки в соціальних мережах. На думку О. Немеш, „в умовах інформаційного суспільства складаються інші правила, норми й типи соціальних взаємодій. У людини може з’явитися відчуття дезорієнтації в соціумі, втрата або неможливість визначення свого місця в ньому. Цю глобальну проблему на рівні соціальних мереж особистість вирішує з допомогою анонімності, налаштувань приватності, „безслідності” на сторінках, диференціації кола свого спілкування й т. ін.” [26, с. 160]. Отже, спілкуючись у соціальних мережах, необхідно дотримуватися таких правил: 1. Будьте ввічливі, уважні. Пам’ятайте, що Ви спілкуєтеся з людиною [22, с. 4]. 2. Використовуйте привітання,
висловлюйте подяку іншим учасникам ділової комунікації. 3. Не витрачайте час співрозмовника даремно, уникайте непотрібних фраз. 4. Велике значення має ситуація спілкування. Наприклад, на форумах і в чатах користувач може вести себе більш вільно. Учасники тематичної конференції повинні бути стриманими, уважними. 5. Вичитуйте текстові повідомлення, не відправляйте безграмотні електронні листи. 6. Не намагайтеся повчати співрозмовника,
на нього в моральному плані. 7.
Не ігноруйте повідомлення від друзів, незнайомих людей. 8. Відстоюйте свою точку зору,
але не опускайтеся до лайок і образ опонентів. 9. Допомагайте іншим користувачам. Ідеться не про фінансову допомогу. 10. Можна допомогти порадою, підказати новачкові, де шукати потрібну інформацію, дати грамотну відповідь на
запитання. Не акцентуйте увагу на технічних помилках інших користувачів. 10. Дотримуйтеся усіх стандартів поведінки, ідентичної до норм та правил у реальному житті [28]. На думку дослідників
Х. Передало і Г. Козар, головними причинами привабливості соціальних мереж у сучасних умовах є те, що вони: – будують зв’язки, що можуть впливати на функціонування інформаційного суспільства; – сприяють налагодженню зв’язків між соціальними групами, прискорюють обмін інформацією між користувачами соціальної мережі; – налагоджують зворотний зв’язок і сприяють оперативному реагуванню на запити громадян, створюють умови для більш прозорих економічних і політичних процесів; – здійснюють представництво інтересів не лише соціальних груп, а й цілих соціальних верств
населення [31, с. 251]. Таким чином, соціальні мережі сьогодні слугують не лише для приватного спілкування, а і є основною формою сучасного ділового спілкування. Тому необхідно дотримуватися правил мережевого етикету, який отримав назву нетикет (цифровий етикет). Основні правила
спілкування в соціальних мережах у цілому схожі з загальними правилами етикету, проте є й певні відмінності, які повинні усвідомити користувачі. 2.3. Рекомендації щодо дотримання вимог під час спілкування в соціальних мережах Базою для нашого емпіричного дослідження було обрано Дружківський дитячий будинок-інтернат. В анкетуванні (див.: дод. 2) узяли участь 53 вихователі цього навчально-виховного закладу віком від 24 до 65 років. До завдань дослідження ми віднесли виявлення особливостей ділового спілкування в соціальних мережах,
оскільки співпраця з різними установами, організаціями сприяє встановленню певних зв’язків із громадськістю та усвідомленню розуміння необхідності дотримання норм мережевого етикету. Також важливим було усвідомлення значення соціальних мереж, виявлення пріоритетних для спілкування соціальних мереж у різних сферах людського буття тощо. Респондентам було запропоновано відповісти на запитання
„Чи користуєтеся Ви різноманітними соціальними мережами /месенджерами / віртуальними платформами під час здійснення своїх професійних обов’язків?”.
Майже абсолютна більшість опитаних, а саме 96 % з них, надали позитивну відповідь. Незаперечним є факт того, що в різних випадках соціальні мережі є невід’ємною частиною вже не тільки особистого, а й професійного життя кожної людини. Це може виявлятися в різних формах, наприклад, загальний робочий чат у месенджері, що є зручною формою оперативної комунікації та фідбеку як з боку підлеглих, так і керівництва. Також, наразі майже всі підприємства чи установи мають власні сторінки на різноманітних інтернет-платформах, що дозволяє налагоджувати комунікацію з потенційними отримувачами послуг чи покупцями, представляти каталог товарів (якщо це є необхідним), формувати клієнтську базу. Тож, в епоху інформатизації суспільства соціальні мережі є значущим інструментом комунікації як між співробітниками, так і у зв’язку Далі нас цікавило питання –
„Якою соціальною мережею Ви найчастіше користуєтеся в роботі, а якою – в особистому житті?”.
Найпопулярнішим для роботи опитані назвали месенджер (79 %). Що ж стосується особистого життя, то тут відповіді розподілилися таким чином: 31 % обрали месендж 39 % вказали, що користуються месенджером респонденти більш молодшого віку, яких близько 20 %, обирають для себе соціальну мережу останнє місце за популярністю розподілили між собою соціальна мережа (а також месенджер, що працює на її платформі) (6 %) та месендж (4 %). Зазначимо, що в контексті вивчення відповідей щодо цього питання ми вважатимемо як ідентичні поняття – і Звісно, соціальна мережа є більш розгалуженим та ширшим явищем, проте й месенджери наразі дуже швидко розвиваються і від простого способу зв’язку з обмеженим функціоналом вони стають повноцінними соціальними платформами з функціями інтернет-медіа, де можна читати новини, вступати до каналів з вузькоспрямованою специфікою, слідкувати за життям блогерів та власноруч вести особистий чи професійний блог. Вивчення вищезазначеного питання анкети спирається на дослідження соціальних аналітиків, які
намагаються прогнозувати розвиток соціальних мереж. Зокрема, Д. Армано вважає, що соціальні мережі будуть усе більш популярними, більш мобільними й більш закритими для
„не членів соціальної групи”.
При цьому виокремлюються такі тенденції: – соціальні мережі стануть менш
у міру того, як групи розпочинають відсіювати
членів; – корпорації будуть прагнути використовувати цей механізм, тому що все більше компаній переконалося, що в соціальних мережах можна краще й ефективніше організувати обслуговування клієнтів; – у міру того, як бізнес буде усвідомлювати значущість використання внутрішніх і зовнішніх мереж, соціальні мережі будуть ставати більш небезпечними; – компанії формалізують політику використання соціальних мереж, включивши до неї правила взаємодії працівників один із одним; – мобільність стане невід’ємною рисою соціального спілкування, особливо для службовців тих компаній, у яких забороняється використання соціальних мереж
у робочий час [24, с. 158]. Результати опитування повністю корелюються з даними дослідницького агентства яке вказує, що станом на 2020 рік є одним з найпопулярніших мобільних додатків
і месенджером № 1 в Україні. Зокрема, 97 % українських власників смартфонів завантажили його на свої пристрої. Охоплення аудиторії у віковому сегменті 25 – 34 роки складає 99
% [61]. Застосунок призначений
для дзвінків і обміну повідомленнями й підв’язується до номера мобільного телефону, але не використовує мобільну мережу. Для здійснення дзвінків і обміну повідомленнями програма потребує інтернет-з’єднання. У месенджері можна створювати чат-боти та спільноти та здійснювати платежі.
Згідно з опитуванням Офісу освітнього омбудсмена в Україні, у період пандемії 2020 року месендж „Вайбер” став найкращим інструментом для дистанційного навчання. Як показало дослідження, 50 % викладачів та освітніх закладів використовували месенджери для проведення дистанційного навчання, зокрема 94 % з них надали перевагу
вайберу [62]. Українські підприємства здебільшого використовують цей месендж як інструмент для реклами, сервісної підтримки й комунікацій із клієнтами. Серед його ділових партнерів можна назвати такі компанії, як: та інші. Інший застосунок – –є багатоплатформовим месенджером, що також надає опціональні наскрізні зашифровані чати (більш відомі як ) та відеодзвінки, обмін файлами та окремі інші функції. Він був запущений для iOS 14 серпня 2013 року та Android 20 жовтня 2013 року. Його сервери розподілені по всьому світу з п’ятьма дата-центрами в різних частинах світу, а операційний центр базується в Дубаї, ОАЕ. Месендж надає опціональні наскрізні зашифровані чати. Хмарні чати й групи шифруються між клієнтом і сервером, так що провайдери та інші треті сторони в мережі не можуть отримати доступ до даних. У січні 2021 р. кількість активних користувачів перевищила 500 мільйонів щомісяця. Це був найбільш завантажуваний додаток у всьому світі в січні 2021 р. з 1 мільярдом завантажень у всьому світі станом на кінець серпня 2021 р. [58]. З допомогою цього месенджера можна обмінюватися текстовими повідомленнями та різноманітними файлами, зокрема, графічними файлами та відеофайлами, а також безкоштовно телефонувати іншим користувачам програми. Користувачі вподобали месендж за простоту, лаконічний дизайн та наявність можливості не просто спілкуватися зі знайомими контактами, а й читати новини, скачувати музику у відповідних каналах, можливість створювати групові чати та закриті канали. Напевно, еталонною соціальною мережею є – найбільша у світі соціальна мережа. У 2017 році кількість користувачів досягла 2 млрд осіб у всьому світі, в Україні ж близько 10 млн людей є користувачами вказаної соціальної мережі. Користувачі фейсбуку мають можливість створювати профілі з фотографіями, списками інтересів, контактними відомостями та іншою особистою інформацією. Вони можуть спілкуватися із друзями та іншими користувачами за допомогою приватних або загальнодоступних повідомлень і чату. Також користувачі можуть створювати і приєднуватися до груп за інтересами та Проте, недоліками соціальної мережі є складний дизайн – при першому відвідуванні платформи важко зрозуміти, як користуватися мережею; локалізація – частина інтерфейсу англійською мовою; тривала технічна підтримка [51]. Соціальна мережа – це додаток для обміну фотографіями і відеозаписами.
У червні 2018 року аудиторія цієї соціальної мережі досягла 1 млрд користувачів
[53]. Також респондентам було запропоновано відповісти на запитання анкети
„Чи дотримуєтеся Ви правил граматики (орфографії, пунктуації) під час спілкування у соціальних мережах/месенджерах?”.
Так, 68 % опитаних намагаються дотримуватися правопису як під час ділового спілкування, так і в особистому листуванні (наприклад, сімейних чатах); 26 % респондентів зазначили, що в діловому спілкуванні, наприклад, у так званих під час спілкування з колегами вони дотримуються правил граматики за можливості, проте в особистому спілкуванні звертають менше уваги на допущені орфографічні помилки та майже взагалі не користуються розділовими знаками заради економії часу під час набору повідомлення; і лише 6 % опитаних не звертають уваги на власну граматику. Нам також було цікаво дізнатися думку респондентів щодо питання анкети –
„Чи для Вас важливою є грамотність співбесідника?”.
Отримані результати свідчать, що майже 69 % опитаних звертають увагу на допущені помилки та бажали б отримувати повідомлення без них, 31 % респондентів – мають нейтральне ставлення до цього та не надають значної уваги певним невеликим помилкам чи опискам. На питання
„Які позитивні чинники спілкування в соціальних мережах Ви можете назвати?”
респонденти надали такі відповіді: - можливість відділеного зв’язку з людьми: соціальні мережі дозволяють підтримувати зв’язок із друзями, родичами та колегами, які можуть знаходитися в інших містах або країнах (57 %); - швидкий обмін інформацією: соціальні мережі створюють платформу для швидкого та легкого обміну інформацією, новинами, ідеями та знаннями (21 %); - розвиток особистості: через спілкування в соціальних мережах можна вивчати різні культури, думки та погляди, що сприяє розширенню світогляду та розвитку особистості (14 %); - спільнота та підтримка:
соціальні мережі надають можливість приєднатися до спільнот з однаковими інтересами або поділитися досвідом з іншими людьми, що
може надати підтримку та взаємодопомогу (8 %). Важливо пам’ятати, що ефективне та позитивне
спілкування в соціальних мережах потребує ввічливості, поваги до інших користувачів і обережності при передачі особистої інформації. На питання анкети „Які, на Вашу думку, існують негативні чинники спілкування в соціальних мережах?” респонденти відповіли, що негативні чинники спілкування в соціальних мережах
включають: - залежність від соціальних мереж: витрачання надмірного часу в соціальних мережах може вплинути на психологічне здоров’я та стосунки в реальному житті (68 %); - поширення дезінформації: подання неправдивої або маніпулятивної інформації, що може спричинити сварки та конфлікти (9 %); - втрата соціальних навичок: переважання онлайн-спілкування може зменшити можливість розвивати та практикувати навички реального спілкування з людьми (7 %); - порівняння з іншими: постійне
порівняння себе з іншими користувачами може призвести до низької самооцінки та почуття незадоволення своїм життям
(8 %); - втрата приватності: неправильне налаштування конфіденційності може призвести до неприємних наслідків, таких як розголошення особистої інформації або крадіжка ідентичності (5 %); - кібербулінг: образливі коментарі, загрози та шкідливе поведінка, що можуть завдати шкоди емоційному стану та самоповазі особи (3 %). Також опитаним було запропоновано надати відповідь на питання
„Що є корисного в соціальних мережах для роботи?”.
Респонденти вказали, що соціальні мережі можуть бути корисним інструментом для роботи з такими можливостями: - зв’язок і спілкування з колегами, клієнтами та партнерами (47 %); - поширення та просування інформації про компанію, продукти або послуги (13 %); - збільшення своєї мережі контактів та можливостей для майбутньої співпраці або розвитку бізнесу (12 %). - моніторинг та аналіз глобальних тенденцій та ринкових умов (10 %); - пошук талановитих фахівців та набір персоналу (7 %); - взаємодія зі спеціалістами у сфері зайнятості, обмін досвідом та професійними порадами (6 %); - здобуття інсайтів та відгуків від клієнтів, що допоможуть удосконалити продукти або послуги (5 %). Далі в респондентів запитали –
„Чи знаєте Ви основні правила кібербезпеки в соціальних мережах та які саме, якщо так”.
На жаль, лише 23 % респондентів мають загальні уявлення про кібербезпеку. Тоді як 77 % опитаних взагалі майже не замислювалися про це та не мають таких знань чи навичок. Узагальнюючи відповіді на запитання
„Які персональні дані можна висвітлювати в соціальних мережах?”
можна стверджувати, що респонденти вважають допустимим публікувати такі персональні дані, як повне ім’я, фотографії, місце проживання, дата народження, місце роботи, освіта, інтереси, статус відносин, контактна інформація (телефон, електронна пошта). Слід зазначити, що опитані не вказали повідомлення, коментарі, лайки та інші активності користувачів на платформі, які теж мають особистісний характер та можуть бути використані проти власника профілю. Важливо бути обережним і обмежувати доступ до своїх персональних даних від неповнолітніх або незнайомих осіб, оскільки ця інформація може використовуватися для різних цілей, включаючи спам, фітинг-атаки, крадіжку особистої ідентичності та інше. Відповідаючи на запитання:
„Чи зможете Ви видалити свій профіль у соціальній мережі й ніколи більше не заходити туди?”
27 % опитаних дали позитивну відповідь, 33 % зазначили, що не зможуть видалити профіль у соціальній мережі, адже там зберігається вся необхідна інформація та контакти, 18 % підкреслили, що в соціальних мережах у них велика кількість друзів, 22 % не змогли надати точної відповіді. На підставі отриманих результатів можемо виокремити основні рекомендації щодо використання соціальних мереж
та спілкування в них, які для зручності ми розподілили на два блоки: бізнес-стратегічний та особистісно-побутовий. До першого блоку належить: 1. Необхідність використання кількох найпоширеніших соціальних мереж. Сьогодні присутність бізнесу, державних, місцевих, комунальних підприємств, установ чи організацій у соціальних мережах – це необхідність,
викликана розвитком сучасного інформаційно-комунікаційного простору. Вони повинні бути наближеними до громадян, підтримувати з ними постійний інформаційний зв’язок. Щоб збільшити присутність як у мережі
так і суспільстві, потрібно використовувати не одну, а кілька найбільш поширених соціальних мереж. 2. Корисність (сутність ефективної стратегії присутності в соціальних мережах полягає не лише в тому,
яку вигоду від них можна отримати, а й у тому, яку користь ці канали комунікації нададуть аудиторії, інакше –створення акаунтів у соціальних мережах не матиме користі). 3. Цікавий контент (формальної наявності профілів у соціальних мережах недостатньо – контент повинен бути інформативним, актуальним, цікавим
та унікальним). 4. Активна комунікація (сутність спілкування, як відомо, полягає в діалозі, тому слід цікавитися думкою користувачів
щодо сучасного стану в країні, актуальних подій та ін.). 5. Стратегія (необхідно скласти план дій та прогноз на розвиток каналу комунікацій на певний проміжок часу: визначити конкретну мету, чітко усвідомити, для кого та для чого це робиться). 6. Тестування (варто постійно тестувати нові підходи, експериментувати з різними видами
контенту і стратегіями) [11, с. 223]. У другому блоці рекомендацій можна виокремити: 1. Ввічливість та повага до інших користувачів – важливі чинники взаєморозуміння не лише в реальному спілкуванні, а й у віртуальному. Спілкуватися з іншими треба так, як Ви хотіли б, щоб спілкувалися з Вами. 2. Не можна поширювати фейки та неперевірену інформацію. Перш ніж щось опублікувати, завжди необхідно переконатися у її достовірності. Також, за можливості, треба уникати конфліктів та спекуляцій. Якщо ви не згодні з чиєюсь думкою, спробуйте ввічливо пояснити свою точку зору. Не розміщувати зображення, які можуть образити чи завдати шкоди іншим людям. 3. Потрібно дотримуватися правил кібербезпеки – установлювати надійний пароль, не відкривати посилання від незнайомих людей та не завантажувати файли з підозрілих джерел. Будьте обережними з особистою інформацією. Не можна ділитися з незнайомцями своїм номером телефону, домашньою адресою, паролем від облікового запису тощо. 4. Не можна нехтувати правилами правопису та орфографії. 5. Не забувайте, що все, що Ви робите в соціальних мережах, може бути використано проти Вас. Будьте обережні з тим, що ви публікуєте та коментуєте. Через поширеність соціальних мереж треба пам’ятати про цифровий що кожен з нас залишає в мережі Будьте обережні з тим, що публікуєте, коментуєте та робите в соціальних мережах. 6. Не можна повністю замінити реальне спілкування віртуальним. Не перебувайте в соціальних мережах занадто довго. Таким чином, соціальні мережі наразі є дуже актуальними у використанні, проте необхідно дотримуватися вимог під час спілкування в соціальних мережах. Висновки до розділу 2 Самопрезентація особистості у віртуальному просторі – це складний процес, під час якого здійснюється керування сприйманням навколишнього соціуму(через привернення уваги задля реалізації мотивації, задоволення потреб та досягнення цілей особистості), а також формується образ і підтримується самооцінка. Віртуальний образ у більшості випадків відрізняється від реального оскільки
спілкування в соціальних мережах здійснюється
у віддаленому просторі. Під час мережевого спілкування найважливішою категорією є ділове листування, призначене для оперативного інформаційного обміну між установами / організаціями державної чи приватної форми власності. Мережевий етикет (нетикет, цифровий етикет) виявляється, насамперед, у дотриманні правил спілкування, які є досить схожими на традиційні правила етикету. Особливості спілкування полягають у формі та змісті повідомлень і спрямовані на привернення уваги адресата та встановлення з ним контакту. Кожен комунікаційний тип онлайн-взаємодії (соціальні мережі, електронна пошта, скайп, чати, форуми, вебінари, відеоконференції тощо) передбачає дотримання мережевого етикету, який науковці по-різному називають – етикет, цифровий етикет тощо. Серед жанрів комунікативної взаємодії в соціальних мережах дослідники називають допис і коментар, а в межах дописів такі жанрові різновиди: ритуальні, емоційні, інформаційні, аргументативні й пошукові. 3. В емпіричній частині бакалаврського дослідження нами було проведено анкетування, результати якого дозволили сформулювати рекомендації щодо дотримання норм та правил
спілкування в соціальних мережах. Мережевий етикет – важливий прояв культури спілкування, рівень якого впливає на різноманітні форми комунікативної взаємодії. ВИСНОВКИ У науковому дослідженні подається теоретичне та практичне обґрунтування наукової проблеми, що виявляється в узагальненні та систематизації відомостей щодо особливостей спілкування в соціальних мережах.
Отримані результати бакалаврської роботи дають можливість зробити такі основні висновки. 1. Визначено сутність і структуру комунікативного процесу, з’ясовано значення понять і Спілкування – соціально зумовлений процес обміну думками й почуттями, переживаннями між людьми в різних сферах їх пізнавально-трудової і творчої діяльності, що реалізується головним чином за допомогою вербальних засобів комунікації. Комунікація – це соціально зумовлений процес передачі й сприйняття інформації як у міжособистісному, так і в масовому спілкуванні різними каналами за допомогою вербальних і невербальних комунікаційних засобів. При цьому комунікація та передача інформації не є синонімічними поняттями, оскільки інформація є тільки частиною комунікативного процесу. У процесі обміну інформацією між комунікантами можна виокремити такі елементи: відправник інформації (джерело, комунікатор); кодування; повідомлення; канал комунікації; декодування; – одержувач (реципієнт); зворотний зв’язок. Ці елементи взаємопов’язані між собою та забезпечують структурну цілісність комунікативного процесу, оскільки від здійснення ефективної комунікації між її учасниками залежить не тільки взаємодія та взаєморозуміння людей на рівні життєдіяльності в соціумі, але і вирішення багатьох важливих управлінських питань – індивідуально-особистісних, професійних, громадських тощо. 2. Досліджено історію мережевого підходу в науці та схарактеризовано його основні напрями. Мережева теорія була започаткована в роботах соціологів, соціальних психологів і антропологів кін. XIX – поч. XX ст., які висловлювали думку про важливість розгляду суспільства як складного переплетення різних соціальних зв’язків та їх конфігурацій. Термін уведений у широкий науковий ужиток Джоном Барнсом у 1954 році (у науковій праці
„Класи і зібрання у норвезькій острівній парафії”,
що увійшла до збірки ).
Мережева комунікація створює нову, суб’єктивно-орієнтовану реальність, яка відображає мозаїчність думок, інтересів і бажань учасників спілкування в соціальних мережах. У процесі спілкування в соціальних мережах створюється особливий простір (віртуальна реальність) з характерним для нього видом спілкування. Спочатку соціальні мережі створювалися для того, щоб користувачі могли знаходити своїх знайомих і спілкуватися з ними онлайн. Наразі соціальні мережі надають широкі можливості для задоволення власних потреб користувачів у спілкуванні, навчанні, відпочинку
тощо. 3. Обґрунтовано, що
соціальна мережа – це спеціально реалізована можливість віддаленої взаємодії людей з метою обміну інформацією, зазвичай яскраво вираженої тематичної спрямованості.
Першою у світі великою соціальною мережею була заснована Д. Абрамсом у 2002 р. Мережа – найбільша соціальна мережа у світі, заснована у 2004 р. американцем М. Цукербергом і його друзями під час навчання в університеті – Е. Саверіном, Д. Московіцем і К. Хьюзом. Спочатку цей ресурс був доступний тільки для студентів Гарвардського університету, пізніше реєстрацію відкрили для інших університетів Бостона, а згодом – і для студентів будь-яких навчальних закладів США, що мали електронні адреси в домені edu. З вересня 2006 р. ресурс став доступний для всіх користувачів мережі віком від 16 років, що мають адресу електронної пошти. Завдяки простоті реєстрації соціальна мережа незабаром не просто обігнала своїх конкурентів, але й стала одним із найбільш відвідуваних інтернет-ресурсів планети. Дизайн мережі був більш демократичним, скромним і лаконічним, ніж у попередників, а також, порівняно з вищеназваними конкурентними мережами – потрібно було менше часу для завантаження ресурсу. 4. З’ясовано особливості самопрезентації особистості у віртуальному просторі. Наразі
у світі існує понад 206 соціальних мереж, і їх кількість з кожним роком постійно зростає. Понад половина користувачів мережі „Інтернет” зареєстровані хоча б у одній із соціальних мереж, що вказує на їхню популярність. В Україні найбільшою популярністю користуються мережі „Фейсбук”, „Інстаграм”, „Твіттер” і „ТікТок”, „Ютуб”. Вони відрізняються за структурою та
віком цільової аудиторії. Соціальна мережа – це віртуальний простір для самопрезентації особистості під час спілкування. Спілкування в соціальних мережах відрізняється від спілкування в реальному житті, проте завдання, яке постає перед комунікантами – налагодження взаємодії, взаєморозуміння, вироблення навичок самоконтролю, що, у цілому, повинно привести до комунікативного розуміння. Наразі соціальні мережі вже переросли межі лише віртуального середовища для спілкування й поступово перетворюються на своєрідне онлайн-представництво певної установи / організації чи людини. Відповідно, поведінкові моделі користувачів змінюються, з’являються нові потреби, для яких необхідно впроваджувати нові сервіси. Зараз у соціальних мережах з’являються можливості для повноцінного пошуку й сортування інформації, зберігання файлів тощо. 5. Вивчено питання безпеки та дотримання мережевого етикету. Зокрема, необхідно
відповідально ставитися до вибору співрозмовників, ураховувати вікові та особистісні особливості користувачів соціальних мереж у виборі стратегії безпечної поведінки в
мережі Люди живуть у соціумі, тому зобов’язані дотримуватися норм та правил поведінки в мережевому середовищі. В останні роки до традиційних видів етикету (діловий, дипломатичний, побутовий та ін.) додався й новий вид, який серед дослідників по-різному називається – мережевий етикет, нетикет (англ. Netiguette – net – мережа + etiguette – етикет), цифровий етикет. Трансформація назви зазнала змін у зв’язку з розвитком інформаційно-комунікаційних технологій, які в цілому вплинули й на найменування етикету. 6. На основі опитування працівників Дружківського дитячого будинку-інтернату нами було сформульовано рекомендації щодо дотримання вимог під час спілкування в соціальних мережах, які логічно розподілено на два блоки: бізнес-стратегічний та особистісно-побутовий. Рекомендації, що містяться в першому блоці, спрямовані насамперед на спілкування та використання соціальних мереж у повсякденному побутовому житті кожної людини. Рекомендації другого блоку зумовлені тим, що на сучасному етапі розвитку суспільстві, а саме в умовах його інформатизації та диджиталізації, соціальні мережі відіграють важливу роль у бізнес-процесах на різних площинах їх здійснення – від створення ідеї до її реалізації. Таким чином, соціальні мережі відіграють важливе значення в різних сферах людського життя, а дотримання норм та правил мережевого етикету – нагальна вимога часу. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ Абульханова-Славская К. А. Психология и сознание личности / Безпечна Ю. Електронне листування згідно з НЕТикетом. Секретарь-референт. 2009. № 3. С. 84 – 89. Бибик С. Нетикет, або мережевий етикет. Культура слова. 2015. № 82. С. 126 – 128. Боднаренко Б. О., Денисюк С. Г. Соціальні мережі як засіб формування свідомості. URL: https://conferences.vntu.edu.ua/index.php/mn/mn2020/paper/ viewFile/10106/8463 (дата звернення: 21.02.2023).
Вахула Б. Я. Соціальні інтернет-мережі, їхні функції та роль у формуванні громадянського суспільства. Вісник Львівського університету. Серія соціологічна. 2012. Випуск 6. С. 311–319.
Гарматій О. В. Соціальні мережі в системі державних комунікацій. URL: http://nz.uad.lviv.ua/static/media/1-52/31.pdf (дата звернення: 11.03.2023). Гончаренко С. Український педагогічний словник. Київ : Либідь, 1997. 376 с. Гребінь А. А.
Соціальні мережі – сучасне середовище спілкування з користувачами (нотатки координатора бібліотечного сайту
). URL: http://conference.nbuv.gov.ua/report/view/id/615 (дата звернення: 13.03.2023).
Данько Ю. А. Соціальні мережі як форма сучасної комунікації: плюси і мінуси. Сучасне суспільство. 2012. Вип. 2. С. 179–184.
Данько Ю. А. Феномен соціальних мереж у контексті становлення і розвитку мережевого суспільства. Вісник Міжнародного Слов’янського університету, Харків. Серія
2012. Т. XV. № 1 – 2. С. 53–59. Девтеров І. В. Етичні проблеми кіберпростору. URL: https://www.google.ru/url?esrc=s&q=&rct=j&sa=U&url=
http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64
(дата звернення: 12.01.2023). Демків О. Б. Розвиток та основні напрямки мережевого аналізу.
Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства : зб. наук. пр. Харків : Вид. центр Харків. нац. ун-ту імені В. Н. Каразіна. 2003. С.
161–166. Динник І. Соціальні мережі як засіб суспільного розвитку. Ефективність державного управління. 2017. Виа. 1 (50). Ч. 1. С. 64–69. Дзюбіна О. І.
Комунікативний аспект соціальних мереж Facebook і Twitter. Вісник Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля. Серія
2016. № 2 (12). С.218–222.
Дубняк К. В. Соціальні мережі Інтернет як засіб обміну інформацією. Держава та регіони. Серія: Соціальні комунікації. 2014. № 3. С. 122–126.
Етика Інтернет-спілкування. URL:
https://e-ethics-ua.blogspot.com/2014/05/blog-post.html
(дата звернення: 21.01.2023). Історія Інтернету. Вікіпедія. URL: https://www.google.com.ua (дата звернення: 12.01.2023). Ковальчук Н. П. Смайли як візуально-смислові конструкції культури віртуального спілкування. Наукові записки Національного університету Сер.: Філологічна. 2011. Вип. 21. С. 50–57.
Коган К. М. Соціальні мережі як елемент нового соціального середовища. Міжнародний науковий форум: соціологія, психологія, педагогіка, менеджмент. 2014. Вип. 16. С. 61–71.
Конюкова І. Я., Сидоровська Є. А. Цифровий етикет комунікативної культури ХХІ століття. Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв : наук. журнал. 2021. № 1. С. 26–30. Короткий словник молодіжних сленгізмів.
URL: https://www.depo.ua/ukr/life/v-chomu-riznitsya-mizh-krashem-i-krinzhem-slovnik-suchasnogo-slengu-yakiy-dopomozhe-zrozumiti-molod-202112011385699
(дата звернення: 17.02.2023). Крохмаль І. М., Лєсовець Н. М. Крос-культурна комунікація як засіб побудови ефективного діалогу в міжкультурному середовищі. Technologies and strategies for the implementation of scientific achievements : collection of scientific papers with Proceedings of the I International Scientific and Theoretical Conference (Vol. 3), May 27, 2022. Stockholm, Kingdom of Sweden : European Scientific Platform. Р. 122–124.
Культура віртуального спілкування : методичні поради / Управління культури, національностей та релігій Хмельницької облдержадміністрації ; ХОУНБ ім. М. Островського. Хмельницький, 2014. 28 с.
Курбан О. В. Специфіка та особливості використання соціальних мереж в інформаційних конфліктах.
Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія
2017. Вип. 12. С. 90–96. Лобовікова О. О., Мельніков А. С.
Соціальні мережі як феномен інформаційного суспільства. Вісник Львівського університету. Серія соціологічна. 2011. Вип. 5. С. 154–160.
Мартинюк В. М.
Морально-етичні норми спілкування в мережевих комунікаціях. URL: http://e-ethics-ua.blogspot.com/p/blog-page_5317.html
(дата звернення: 01.02.2023).
Немеш О. М. Віртуальна діяльність особистості: структура та динаміка психологічного змісту : монографія. Київ : Слово, 2017. 391 с.
Нерян С. Полілогізм комунікації в соцмережах: форми і жанри. Діалог: Медіастудії. 2018. № 24. С. 129–141. Обережно, Інтернет! URL:
https://alexus.com.ua/oberezhno-internet-pravila-povedinki-ditini-v-merezhi
/ (дата звернення: 20.01.2023). Остапенко Г. Комунікація та комунікативна активність суспільства в добу інтернет-технологій: соціальний аспект. Вісник Книжкової палати. 2013. № 9. С. 1–4. Пелепейченко Л. М., Місеньова В. В.
Чинники успішної комунікації майбутніх перекладачів.
URL: http://dspace.univer.kharkov.ua/bitstream/123456789/3230/2/09PelChi.pdf (дата звернення: 21.02.2023).
Передало Х. С., Козар Г. А. Соціальні мережі як інструмент формування ділової репутації підприємства. Науковий вісник Ужгородського університету. 2018. Вип. 1 (51). С. 250–256.
Писаревський І. М., Александрова С. А. Професійно-комунікативна компетентність (в туризмі) : підручник ; Харк. нац. акад. міськ. госп-ва. Харків : ХНАМГ, 2010. 230 с. Поняття про телеконференції. URL: https://allref.com.ua/
uk/skachaty/Ponyattya_pro_telekonferenciyi
%7C_Pravila_organizaciyi_telekonferenciiy05 (дата звернення: 19.01.2023). Почепцов Г. Від Facebook’у і гламуру до Wikileaks: медіа комунікації. 2-ге вид. Київ : Спадщина, 2014. 464 с. Проценко О., Чубіна Т., Дмитренко М. Етика та інформаційна етика у комунікативному просторі сучасного суспільства. Вісник Львівського університету. Серія філос.-політолог. студії. 2022. Вип. 44. С. 98–104. Пустовалов А. В. Социальные коммуникации в Интернет : учеб.-метод. пособие. Пермь, 2021. 91 с.
Сперанська-Скарга М. А. Самопрезентація як соціально-педагогічний феномен.
URL: http://nvd.luguniv.edu.ua/archiv/NN14/11smaysf.pdf (дата звернення: 01.02.2023). Турчин А. В. Класифікація соціальних мереж. URL: https://core.ac.uk/download/pdf/84825408.pdf (дата звернення: 12.12.2022).
Філіпова Л. Я. Комп’ютерна етика, інформаційна етика та кібернетика: сутність та співвідношення понять. Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики : збірник матеріалів VI Міжнар. наук.-практ. конф., Київ, 19–21 трав. 2009 р. : тези доповіді / ДАКККіМ.-К., 2009. С. 137–140.
Фісенко Т.
Дослідження соціальних інтернет-мереж у працях зарубіжних вчених у 1930–2000 рр.: комунікативний вимір.
URL: http://oldconf.neasmo.org.ua/node/682 (дата звернення: 08.01.2023).
Фролова Н. В. Особливості використання соціальних мереж у діяльності органів публічної влади. Публічне адміністрування: теорія та практика. 2019. Вип. 1. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ Patp_2019_1_12 (дата звернення: 12.
01.2023). Хміль Ф. І. Ділове спілкування : навч. посібник для студ. вищих навч. закладів. Київ : Академвидав, 2004. 280 с. Чигирин Т. О. Самопрезентація: визначення, види, стратегії, техніки.
Збірник наукових праць Інституту психології імені Г.С.Костюка НАПНУ. Проблеми загальної та педагогічної психології / за ред. С. Д. Максименка.
Т. XІV. Ч. 5. Київ : А.С.К., 2012. С. 245–253. Шевченко А. В., Селюкова В. О. Роль соціальних мереж у формуванні комунікативної стратегії веб-студій. Проблеми системного підходу в економіці. 2019. Вип. 1 (69).С. 133 – 138. Шинкаренко О. Г.
Особливості спілкування у соціальних мережах.
URL: http://dspace.pnpu.edu.ua/bitstream/123456789/18764/1/33.pdf (дата звернення: 15.12.2022).
Щербатюк В. В. Ціннісна регуляція міжособистісного спілкування в соціальних мережах.
URL: http://appsychology.org.ua/data/jrn/v6/i14/51.pdf (дата звернення: 16.01.2023).
Як українці споживають інформацію в соцмережах: дослідження про тенденції 2022 року. URL: https://cedem.org.ua/news/informatsiya-v-sotsmerezhah
/ (дата звернення: 17.02.2023). Якимчук О. Соціальні мережі та їх аналіз. Релігія та Соціум. 2012. № 1 (7). С. 146–153. ARPANET. Wikipedia. The Free Encyclopedia. URL: https://en.
wikipedia.org/wiki/ARPANET (дата звернення: 15.01.2023). Burt R. Toward a structural theory of action: network models of social structure, perception and action. New York : Academic Press, 1982. 381 p. Facebook. Матеріал з Вікіпедії – вільної енциклопедії. URL: https:// uk.wikipedia.org/wiki
/Facebook (дата звернення: 15.03.2023). Hanneman Robert A., Mark Riddle.
Introduction to social network methods. Riverside, CA : University of California, Riverside, 2005. 322 p. URL: https:// (published in digital form at http://faculty.ucr.edu/~hanneman
/ (дата звернення: 13.01.2023). Instagram.
Матеріал з Вікіпедії – вільної енциклопедії. URL: https://uk.wikipedia.org
/wiki/Instagram (дата звернення: 13.01.2023). Kornhauser W. Mass society. International encyclopedia of the social sciences. 1968. V. 10. P. 58–64. Likee.
Матеріал з Вікіпедії – вільної енциклопедії. URL: https:// https://uk.wikipedia.org/wiki/Likee (дата звернення: 13.01.2023). Reddit. Матеріал з Вікіпедії – вільної енциклопедії. URL: https:// uk. wikipedia.org/wiki
/Reddit (дата звернення: 12.01.2023). Snyder M., Tanke E. D., Berscheid E.
Social perception and interpersonal behavior: On the selffulfilling nature of social stereotypes. Journal of Personality and Social Psychology. 1977. № 35. Р. 656–666.
Telegram. Вікіпедія. URL: https://www.wiki-data.uk-ua.nina.az/Telegram.html&ved=2ahUKEwiglvvctvf-AhXljYkEHff5DPYQFnoECAYQAg&usg=AOvVaw3YdgPevFZr9WR01WQ1kJHK (дата звернення: 13.03.2023). TikTok. Вікіпедія. URL:
https://en.wikipedia.org/wiki/TikTok (дата звернення: 13.03.2023). Twitter. Вікіпедія. URL: https://en.wikipedia.org/wiki/Twitter (17.01.2023). Viber. Вікіпедія. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Viber
(дата звернення: 14.03.2023). Viber став найпопулярнішим месенджером серед українців. URL:
https://web.archive.org/web/20210809125739/https://sostav.ua/publication/viber-stav-najpopulyarn-shim-dodatkom-dlya-obm-nu-pov-domlennyami-dlya-organ-zats-86398.html
(дата звернення: 14.03.2023). Wellman B., Berkowitz S. D. Structural analysis: from method and metaphor to theory and substance. Social Structures: a network approach. Contemporary studies of sociology. New York : Cambridge, Cambridge university press, 1988. V. 15. P. 19–61. YouTube. Вікіпедія. URL: https:// uk.wikipedia.org/wiki/YouTube (дата звернення: 14.01.2023). Додаток 1 Короткий словник мережевого сленгу
Ачівка (наголос на „і”) – це сленгове слово зі світу комп’ютерних ігор. У перекладі з англійської дієслово to achieve означає „досягати чогось”. Ачівкою може бути вихід на новий рівень у грі або придбання потужнішої зброї, яка дозволить перемогти віртуальних суперників.
Войсити (від англ. voice – голос) – записувати голосові повідомлення. Уживається при згадці будь-яких аудіоповідомлень у соцмережах та месенджерах.
Ізі (від англ. easy – легко) – просто, легко.
Лойс – це спотворене слово від англійського like, що означає „подобатися”. Найчастіше його використовують для вираження схвалення або захоплення. Лол (від. англ. lol – laugh out loud – сміятися в голос) – сленговий вигук, який означає „регочу”. До речі, від цього слова, імовірно, відоме багатьом „ололо”, оскільки сенс його приблизно той самий.
Монстр – висококваліфікований персонал. Офтоп – мережеве повідомлення, що виходить за межі заздалегідь встановленої теми спілкування. Пекарня –
на сленгу підлітків – це комп’ютер, похідне від ПК — персональний комп’ютер.
Пруф (від англ. proof – доказ) – підтвердження, доказ чогось. У мережі часто просять надати пруфи, тобто підтвердити слова фактами, документами. Ріл ток (від англ. real talk – реальна розмова) – поняття, у вкладаються такі вирази, як „правду кажу”, „зуб даю”, „ось тобі хрест”, „клянуся”. Рофл – жарт, гучно сміятися. Це слово – похідне від абревіатури Rolling On the Floor Laughing – „кататися по підлозі від сміху”. Воно зазвичай використовується як опис чогось дуже смішного, але в певному контексті може означати знущання чи глузування. Скіл (від англ. skil – навичка, уміння щось робити) – уживається, зазвичай, коли йдеться про навички віртуальних персонажів у грі. Але в жартівливій формі його вживають і в реальному житті: Сорян (від англ. sorry – пробач) – форма вибачення.
Тащер – хороший гравець у відеоігри, який допомагає товаришам по команді витягнути навіть провальний матч. А ще так називають тих, кого супроводжує удача. Токсик (від англ. toxic – отруйний) – людина, яка постійно скаржиться, псує іншим настрій. До речі, у 2018 році Оксфордський словник назвав toxic словом року – ним зацікавилася найбільша кількість людей. Так говорять про людину, яка намагається отруїти життя іншим словами чи справами [20]. Тролити – знущатися, кепкувати, виводити когось із себе, щоб посміятися. Слово „троль” походить зі скандинавської міфології, ця істота описується як потвора, яка постійно дошкуляє навколишнім.
Флейм (від англ. flame – полум’я) – палка дискусія в мережі Інтернет; неконструктивна суперечка, яка переходить у відверту лайку. Флексити (від англ. flex – гнути, загинати) – вихвалятися, хизуватися. У первісному варіанті це слово позначало „танцювати, рухатися”, але згодом значення змінилося. Наголос у цьому слові на літеру „е”. Флудист (від англ. flood – повінь, потік) – людина, яка флудить – пише безглузді репліки та пости, зокрема використовуючи лише картинки чи смайлики. Мета флудиста – надіслати якнайбільше порожніх повідомлень.
Хайп – галас, раптова популярність, бурхливі обговорення події або персони; те, що дуже модно нині. Цей сленг утворився від абревіатури HYIP, що розшифровується як High Yield Internet Project, тобто „проєкт з високою прибутковістю”. Такі проєкти супроводжувалися нав’язливою рекламою, звідки й походить поняття. Хейтити (від англ. hate – ненавидіти, зневажати) – відкрито ненавидіти когось чи щось, проявляти цю емоцію, цькувати словами – усно чи письмово.
Додаток 2 Анкета
„Особливості спілкування в соціальних мережах”
Шановні колеги! Будь ласка, надайте відповіді на запитання анкети! 1. Чи користуєтеся Ви різноманітними соціальними мережами / месенджерами / віртуальними платформами під час здійснення своїх професійних обов’язків? 2. Якою соціальною мережею Ви найчастіше користуєтеся в роботі, а якою – в особистому житті? 3. Чи дотримуєтеся Ви правил граматики (орфографії, пунктуації) під час спілкування у соціальних мережах/месенджерах? 4. Чи для Вас важливою є грамотність співбесідника? 5. Які позитивні чинники
спілкування в соціальних мережах Ви можете назвати? 6. Які, на Вашу думку, існують негативні чинники спілкування в соціальних мережах?
7. Що є корисного в соціальних мережах для роботи? 8. Чи знаєте Ви основні правила кібербезпеки в соціальних мережах та які саме, якщо так? 9. Які персональні дані можна висвітлювати в соціальних мережах? 10. Чи зможете Ви
видалити свій профіль у соціальній мережі й ніколи більше не заходити туди?
Щиро дякуємо за участь в анкетуванні!
Тип поиска:
Поиск переписанного
